— 164 — Вела до втручання у внутрішні справи Республики і реквізиційна діяльність Німців. Хоч і як правительство намагалось приневолити Німців робити реквізицію потрібного їм (для війська) хліба та фу- ражу через українські власти (комісарів та комендантів), але Німці йшли вперто простішим для них шляхом — безпосередніх реквізицій. Такі реквізиції обурювали населення, вели до збройних конфліктів, а ці останні кінчались німецьким терором. Таким чином, не зважаючи на зусилля правительства вдержати німецьке військо в рямцях помічного співробітництва виключно в військових справах, Німці з кожним днем все більше й більше втручались у внутрішні справи Республики, аж поки не дійшли до того, що вирішили взяти на себе справу весняного засіву і звязаного з цим „впорядкування земельної справи на Україні. Головнокоман- дуючий німецьким військом на Україні фельдмаршал Айхгорн, без порозуміння з правительством, видав наказ, в якому, вказавши на те, що весняному засіву грозить запізнення, і висловивши побоювання, що селяне нід проводом земельних комітетів не засіють всіх земель, . наказував німецьким військовим властям вжити заходів до того, щоб всі поля були засіяні: чи то в порозумінню з земельними комітетами чи „з ініціативи самих військових властей“. В виявленню тieї ініці- 8тиви німецькі старшини мали керуватися новим „земельним законом“, виробленим Айхгорном, очевидно, не без участи поміщиків. Був цей закон“ короткий. Він, просто кажучи, встановляв: 1. що врожай належить до того, хто засіе землю, і що той врожай мали потім за- брати Німці по відповідних цінах“; 2. селянин, який візьме землі більше, ніж зможе обробити, буде за це суворо покараний: 3. там, де ще бог врятyвав життя поміщикам, сөляне, памятаючи точку другу „закону “, не повинні чинити їм перешкод до засіву своїх маєтків, а навпаки — земельні комітети повинні допомогти поміщикам реманентом, кіньми, верном на засів; 4. місцеве земельне „законодавство“ пруських юн- көрів на Україні повинно провадитись в двох мовах: німецькій та україн- ській, за підписом земельних комітетів або инших , відповідальних місцевих органів і 5. земельні комітети мають видавати селянам особливі свідоцтва про простір засіяної ними землі, в разі ж відмовлення їх від цього, — такі свідоцтва повинні видавати самі німецькі власти (23). Наказ цей, що цілком ігнорував правительство і його земельну політику, що був нічим неприкритим грубим втручанням у внутрішні справи Республики, що фактично одним росчерком пера повертав всіх поміщиків в їхні маетки, закінчився великим політичним скандалом. в Центральній Раді з приводу нього відбулись (13. квітня) після інтерполяції фракції українських соціялістів-революціонерів палкі і нер- вові дебати. Міністр земельних справ заявив, що він не е в стані керувати земельною політикою при такому поводженню німецького командування і тому подається в одставку. Члени, Ради — селяне бурхливо протестували проти накаву.*) Врешті Пентральна Рада
- ) Член фракції укр. с.-р., селянин з Чернигівщини Одинець, сказав
тоді одну з кращих своїх промов.
