— 139 — ар И
8 делегаціею вияснилось, що иншої, ніж як регулярним німецьким військой, допомоги зараз отримати не можна було постановлено скористу- ватись ціею допомогою, але зумовою, щоб німецьке військо не йшло в середину України, а пішло тільки лінією північного кордону України в Московщиною. Та Німці і на цей плян не приступали. Вони хотіли допомогати“ Центральній Раді по виробленим ними власним плянам. Делегація настоювала на приспiшенню справи і домагалась згоди уряду на заклик Німців. Нарешті, в ніч, коли вже в Житомирі не можна було далі за- лишатись, бо Бердичів займали большевицькі війська, дано було деле- rації в Берестя відповідь-згоду на німецьку допомогу,*) по можливости українськими військовими частинами і в формі оборони північного кор- дону України. Тої ж ночи Центральна Рада вирушила потягами в на- прямку на Сарни, через Коростень, який тут же, по дорозі, після бою, було звільнено від большевиків. Опанувавши другого дня Сарнами, які також були в руках проїзжих большевицьких ешелонів, уряд Україн- ської Народньої Республики зустрівся з німецько-австро-угорськими військами, які енергійно повели наступ на Україну, одмовляючись давати які-будь пояснення що-до своїх операцій. Пізніше прави- тельство довiдалось, що Німці немов би ґрунтувались при своїм настуші на Україну на „Закликові“ української мирової делегації в Берестю до німецького народу. Ось зміст цього заклику (переданого через німецьке правительство): До німецького народу. 9. Лютого с. р. ми, в глибокім і гарячім бажаннк» жити в мирі і приязні з судніми нам народами, підписали мировий договір з чо- тирка союзними державами, щоб покласти кінець братовбивчій війні і обеднати всі наші сили коло одної мети — створення форм нашого власного самостійного життя. Але радісна вістка з 9. Лютого, на яку так дуже чекали працюючі маси налного народу, не принесла нашому краєві мира. Ворог нашої свободи вдерся до нашого Рідного краю, щоб ще раз, так само, як перед 254 роками, огнем і мечем поневолити український народ. Російські большевики, які перед місяцем розігнали загально-російські Установчі збори в Петрограді, що складалися майже виключно з соціялістів, розпоча.И тепер, як вони кажуть, „святує війну проти соціялістів на Україні. з півночі приваються в наш край наемні банди червоної гвардії. Вони обєднуються з російськими салдатами, що втікають з фронту, та з вільненими злочинцями. Під умілим проводом бувших поліцаїв і жандармів нападають вони на наші міста, розстрілюють мужів довірря та провідників громадської думки і накладають на населення контрибуції. Вони лишають знищені й палаючі в пожежі міста, щоб іти далі шукати нової поживи. Iя варварська інвазія нашого північного сусіда поставила ще раз собі за ціль, як це вже було колись в нашій історії, під ніби-то , святими“ приводами знищити самостійність нашої держави. Дійсні і останні причини її лежать у неблагородних замірах і махи- націях тих, які мають інтерес бачити Україну в анархії, як також і тих, що змагають до повернення старого режиму.
- ) и не маемо під руками змісту цих розмов правите:Iьства зделеtаціек
в Берестю, і не відомо, чи вони де-небудь зберіглись. Інтересно, що німецьке військове командування пропонувало (через українську мирову делеtацію) україн- ському правительству ще одну форму допомоги“, а саме -- пропонувало звернутися до правительства Німеччини з закликом роспочати офензиву на Петро- град з метою відтягнення московських сил з українського фронту. Јя пропозиція була віді уч і одноголосно відкинута кабінетом Голубовича.
