Звичайно, не можна вимагати від оповіщення, аби в ньому було Викладено програм роботи Ґенерального Секретаріяту. Але все ж таки наведене повідомлення давало надто мало матеріалу до характеристики нової влади на Україні. За романтично-солодкими (характерними для української дрібної буржуазії) виразами, як — „край веселий і багатий, наша тиха Україна“, за голосними словам і про утворення нового вільного життя у нашій краю “ — ховалась в дійсности сумна порожнеча, відсутність твердо наміченої програми практичної, злободневної діяльности.
І це не було випадковим. Це цілком відповідало тодішнім умовам революційного життя взагалі і надзвичайно тяжкого, двозначного становища Ґенерального Секретаріяту, підлеглого Центральній Раді і в той же час залежного від Временного Правительства, скованого ланцюжками Інструкції і цілком підрізаного в своїй діяльности нещирим та ворожим відношенням до себе Временного Правительства.
12. жовтня (н. ст.) Ґенеральний Секретаріят виступив в Малій Раді в своєю деклярацією — проґрамом роботи. Деклярація мало чим ріжнилась по суті від наведеної відозви. Вона також була дитиною свого часу і своїх творців.
В справі національно-політичній Секретаріятові не трудно було зайняти певну, ясну і активну позицію. Її досить виразно було формуловано в постанові Центральної Ради з приводу Інструкції, а ще виразніще в настроях української революційної демократії. Тут не могло бути топтання на місці, тут не могла звязати ні Інструкція, ні які-будь инші перешкоди. Тут можна і необхідно було йти вперед, і Ґенеральний Секретаріят сміливо й зазначив це в своїй декларації.
Забезпечення українському народові державних прав на його землі, як рівноправному державному тілові в федеративній російській республиці; скасування механичного і болючого поділу українського національного тіла, заподіяного Інструкцією, і обеднання всієї української землі та всього українського народу в одній державно-автономній одиниці; розширення Ґенерального Секретаріяту введенням в склад його викреслених Временним Правительством секретарств по справах харчових, доріг, почт та телеграфу, судових і військових, та загальне поглиблення компетенції Секретаріату, як повноправної автономної державної влади і, нарешті, підготовлення справи скликання в найближчий час Українських установчих зборів, які мали завершити національно-визвольну боротьбу українського народу — так формулував свої завдання Ґенеральний Секретаріат в области національно-політичного будівництва. Тут лінія була ясна.
Инакше справа стояла що-до соціально-економичного революційного будівництва, яке було на черзі дня. Тук Генеральний Секретаріат вже не виявив тої сміливості і ясности, як в першій частині своеї декларації. Земельна справа, робітнича, справа контролю над банками, промисловістю і торговлею — все це було зачеплено тільки побіжно, тільки як щось можливе і необхідне до розвязання, але не зараз і в невідомому ще напевно напрямі. Навіть в більш конкретних і неодкладних справах, як от впорядкування місцевих орҐанів адміні-
