бою якихось 5 років, з котрих вся вага спадає на півтора роки революції.
Весь цей час характеризує його, як партійного діяча.
За цим всим розвивається і його письменницька діяльність. Як зазначено вище — А. Заливчий був газетяром. Ще в старі дореволюційні часи він завжди приймав жваву участь у всяких нелегальних часописах, починаючи зі шкільних. Марив про утворення популярно-брошурової української агітаційно-соціялістичної літератури. Власні його праці лишилися здебільшого незакінченими, з виданих знаємо лише переклади — „Невже так треба“ (Л. Толстой), „Лист до молоді“ (П. Кропоткин), „Нова нагірня проповідь“ (Кармелюк) і компиляцію — „хто воює, а хто грабує“ дотепно і ясно виложену.
Його твори з поля краснаго письменства спіткала така ж доля: вони (здебільшого новелі) або незакінчені, або загубилися. Будучи в тюрмі (1916 р.) він переклав з польського майже всі поезії в прозі Каз. Тетмаєра. Вже в останні часи докінчив переклад М. Бакуніна — „Перша спроба соціяльної революції“ і докінчував Ан. Менгера „Нова наука права і держави“.
Важко все згадати, а тим важче зібрати все це — роскидане в ріжних місцях, в ріжних газетах. Не губимо надії, що в будучині спроможемося це зробити, і видати окремим збірником всю ту вкладку, яку зробив на полі письменницкої діяльности небіжчик за свій недовгій вік. Андрій Заливчий загинув на 25 році свого життя. Загинув за ідеали соціялістичної революції смертю героя.
Коли услід за Німеччиною в лістопаді 1918 року вибухла друга революція на Україні, А. Заливчий з Київа від'їхав як член Центрального ревкому У. П. С.-Р. на Чернигівщину для керування повстанським робоче-селянським рухом.
В початку грудня під його керовництвом почався виступ в м. Чернигові. Було здобуто кільки панцерників (броньових автомобілів).
Виступ відбувався в несприятливих умовах і скоро був дезорганізований.
З кількома товаришами А. Заливчий нама-
