— 10 —
Змішалось усе в безбарвну, безформену масу, — тільки я… тільки ніж… Брат у моїх ніг… Його не має, — тільки я… тільки ніж…
Найде… заріже… Сховатись… А найде ж, безумовно найде.
О, хто ж оборонить. Десь там нічого немає. Сама тільки мати. Так, мати…
Навкруги вже нічого немає, — маса, сіра маса. Хитається вся, немає ні спокою, ні певного напрямку руху. Безформений рух, безформена маса. Жах…
Підожди… підожди…
Ось воно, бліде обличчя, худі темні руки заломлені за шию, чорне довге волосся, засмальцована кубова кирсетка, хвилюються груди… Біжить… стремить… Швидче до дому. Жах…
У неї теж жах. Але ж вона врятує. Вона, вона єдина… Вирве, спасе від ножа. Я чую — вона спасе, я бачу, що спасе…
І вона йде з почуттям жаху, — їй треба врятувати, вона це чує… І вона спасе. Це видко по її обличчу, по її походці, по зкломленим рукам. Вона чує, що я коло самої смерти, коло ножа…
Грюкає засів… риплять двері… Надія у грудях… надія…
Холодні руки матері переривають мій жах.
Бліде з усмішкою обличча… воно врятувало…
_-_%D1%81%D1%82.08.jpg)
