Сторінка:Заливчий Андрій Зарізяка 1924.djvu/25

Цю сторінку схвалено

Ніхто з нас не вмів вимовити Никандр Викторович, але усі ми в голос дражнили Оверка:

— Дядьку, то жевиця, дядьку, то жевиця.

Оверкові треба було йти до дому у друге село. Трохи не пів-дороги я з двома хлопцями їшов за ним і дражнив:

— Дядьку, то жевиця, дядьку, то жевиця.

Або церкви строітимо, або ні чорта не стоітимо

Був у сусідів парубок, звали його Павлом. Раз у неділю в-осени він повіз мене на гору. Гора лежала між Млинами і Ярами; на самому шпилі була велика поляна, а навкруги густі кущі і ліси. На цій горі сходилися багатирі млинянські і яранські: парубки і підпарубки і малі хлоп'ята. Між ці малі хлоп'ята попав і я, мале хлоп'я. Поки малеча билася, високі горді парубки з обох боків стояли, з погордою дивлячись на нас, весело розмовляли і дружньо курили цигарки. Я більше стояв і дивився. Мене вабили їхні високі постаті, веселий

24