дзвони. З кожного б двору виходили люди малі й старі, — хрестились, дивились, жаліли б… А я, я усміхався…
І от принесли б вже на самую гору. Усім шкода було б кидати мене у яму. І плакала б мати. Не знана б де дітись…
Тоді я б встав…
О, тоді б мати більш за мене турбовалась, більше ласкала і не сердилась би на мене за юшку. Була б коло мене. Боялась би, щоб вдруге не вмер…
Ох, як мені хочеться вмерти…
На Спаса ходив батько на ярмарок і приніс нам азбуку. Брат у мене був повжаніший, тому я перший кинувся до батька, вихопив книжку з рук і почав розглядати. То була звичайнісенька лубочна азбука. Звичайно, я нічого в ній не розумів і не знав жодної літери: але ж на політурці намальований був хлопець з книжкою у руках, а в середині — граблі, сокира, плуг, птахи, риби, звіри і під кожною цією картиною було підписано, що то воно значить. Передивившись, я вибіг на вулицю,
21
