Цю сторінку схвалено
та в сметані. Мені треба було тільки перечекати, поки вони пообідають. Слина так і котилася і очі заздро-заздро дивились. Часто траплялось, Гнатиха після обіду садовила мене за стіл і я доїдав лишки, — їв, аж по-за вухами тріщало. Під'ївши, я хапався за шапку і миттю біг додому. Веселий і радий хвалився, ото я наївся; і борщ із хлібом і вареники їв у сметані.
А брати були старші за мене. Вони не ходили до сусідів дивитись, як ті їдять. Вони лише з заздрими очима слухали про те, як я оповідав, і зараз-же запитували:
— Що, нічого не приніс?..
Тільки тоді я згадував, що і їм-же їсти хотілося.
