Он якась маса безбарвна, сіра. Щось людське з ножем у руках — великий-великий, блискучий. О, це Зарізяка! Шукає, шукає… на долівці, на печі, шукає під піччю і в печі.
Немає вже нічого. Ніж… ніж… тільки ніж…
Змішалось усе в безбарвну, безформенну масу, — тільки я… Його немає, — тільки я… тільки ніж…
Найде… заріже… Сховатись… А найде-ж, безумовно найде.
О, хто-ж оборонить? Десь там нікого. Сама тільки мати. Так, мати…
Навкруги вже нічого немає, — маса, сіра маса. Хитається вся, немає ні спокію, ні певного напрямку руху. Безформенний рух, безформенна маса. Жах…
Підожди… підожди…
Ось воно, бліде обличчя, худі темні руки, заломлені за шию, чорне довге волосся, засмальцьована кубова керсетка, хвилюються груди… Біжить… стремить… Швидше додому. Жах…
У неї теж жах. Але-ж вона врятує. Вона, вона єдина… Вирве, спасе від ножа. Я чую — вона спасе, я бачу, що спасе…
