до останнього кусника вугля. Мовчки стояли вони тепер зі своїми порожними хідниками й шахтами, що широко й далеко простягалися в підземеллю.
Саме в такому положенню находилися копальні в Аберфайлю.
Десять років тому назад останні тачки вивезли послідню тонну[1] вугля із цеї копальні. Увесь підземний матеріял[2] як: великанські підойми, ваґони й плятформи підземних поїздів, коші до витягання вугля із шахт, рури для проводжування свіжого воздуха, одним словом усе — потрібне до підземних робіт — було витягнене із шахт й покинене на землі. Покинута копальня подобала на великанського мастодонта, в якого забрано всі потрібні до життя частини тіла, полишаючи тільки сухий кістяк.
Із того всього полишилися тільки деревляні драбини, що вели в глубину копальні через шахту Ярова, одиноку, що давала доступ до низших ґалєрій копальні Дошара, від часу закинення робіт. Зверха будинки для надземельних робіт вказують місця, де викопана шахта Дошар — тепер покинена, як і инші, що творять разом копальні вугля в Аберфайлю.
Була це сумна днина, коли шахтарі останній раз вийшли з копальні, де прожили стільки літ.
Інжінєр Джемс Стар зібрав тисячі робітників, що творили працьовите населення копалень. Шахтарі, копачі, перевозчики добутого вугля тачками, жінки, старці й діти, надземні і підземні робітники, всі зібралися на великій площі шахти Дошар, колись заваленій вуглем.
