тися з місця перші дні, я негайно поклався до ліжка, і — запевняю вас — чудово спав протягом тридцятьох шости годин.
Отже, слухачі Жака Паганеля вже знали, як він трапив на яхту. Французький мандрівець, помилившись кораблем, влаштувався на ньому в той час, коли екіпаж „Дункана“ був у Сен-Мунго. Все з'ясувалося. Але що скаже вчений географ, коли почує назву й шлях корабля.
— Отже, пане Паганелю, Калькута — це остаточний пункт вашої подорожи?
— Так, мілорде. Бачити Індію — мрія мойого цілого життя. Нарешті, вона здійсниться.
— Виходить, вам не однаково було-б потрапити до иншої країни?
— Ні, мілорде, це було-б навіть неприємно, бо маю рекомендації до лорда Сомерсета, генерал-убернатора Індії і доручення від Географічного Товариства, яке я маю намір виконати.
— А, ви маєте доручення?
— Так, треба спробувати зробити корисну й цікаву подорож, програму її склав мій вчений друг і приятель Вівієн де Сен-Мартен. Річ в тому, щоб натрапити на слід братів Шлягінвай, полковника Вога, Вебба, Гогдсона, місіонерів Гюка та Габе, Муркрофта, Жюля Ремі та багатьох инших славнозвісних мандрівників. Хочу досягти того, в чому не пощастило року 1846-то місіонерові Крікові, одно слово, хочу визначити течію Яру-Дзангбо-Чу, що зрошує Тибет на 1500 кілометрів та йде вдовж північного боку Гімалаїв; нарешті, хочу довідатися, чи не зливається ця річка з Брамапутрою в північно-східній частині Асама. Золоту медалю присуджено, мілорде, тому мандрівцеві, якому пощастить здійснити це одне з найпалкіших бажань індійської географії.
Паганель був чудесний. Він говорив з щирим захопленням. Він піднісся на крилах своєї фантазії. Спинити його було так само неможливо, як спинити Рейн біля Шафгавзенського водоспаду.
Лорд Гленарван якусь хвилю мовчав. Нарешті промовив:
— Пане Паганелю, певна річ, ваші наміри надзвичайно цікаві, і наука буде вам дуже вдячна, але я мушу вже з'ясувати вам вашу помилку: принаймні, на певний час вам доведеться відмовитися від приємности побачити Індію.
— Відмовитися? А то чому?
— Бо ви їдете… в сторону протилежну Індії.
— Що? Капітан Бертон…
— Я не капітан Бертон, — відповів Джон Мангльс.
— Але „Шкотія“…
— Цей корабель — не „Шкотія“.
Паганель остовпів. Спантеличений, він по черзі дивився на лорда Гленарвана, зовсім серйозного, на леді Еллен та Мері
