жину. Пущений „Дункан“ на всіх парах мчав надзвичайно прудко й міг сміливо пливти океаном та навіть зробити подорож навколо світу. Джонові Мангльсу треба було тільки подбати про харч та паливо.
Насамперед, він збільшив каюти в долішній частині яхти, щоб вмістити там як-найбільше вугілля, бо дорогою важко вже здобувати паливо. Так само й що до льохів: він також наказав їх побільшити й узяв харчів років на два. Грошей було досить, вистарчило навіть купити гармату, яку поставили на переді яхти: невідомо, що може трапитися.
Джон Мангльс це розумів. Хоч він командував тільки прогульковою яхтою, але був, проте, один з найкращих шкіперів у Глазго. Цей тридцятилітній чоловік з трохи грубим, але мужнім і добрим обличчям, виховувався в родині Гленарванів, що й зробили з нього чудесного моряка. Джон Мангльс в своїх далеких мандрівках виявляв надзвичайне вміння, енергію і спокійну впевненість.
Коли лорд Гленарван запропонував йому командувати „Дунканом“, він охоче згодився, бо дуже любив владаря Малькольм-Кестлю, як брата свого, і шукав, хоч поки що марно, нагоди виявити йому свою щирість.
Помічник Мангльсів, Том Остін, був старий моряк, якому можна було довіритися. Двадцять п'ятеро людей, серед них сам капітан та його помічник, складали екіпаж „Дункана“.
Джон Мангльс в клопотах навантажити й забезпечити харчами свій корабель, не забував обставити каюти лорда й леді Гленарван всім потрібним для довгої подорожи. Крім того, йому треба було влаштувати каюти дітям капітана Гранта, бо леді Еллен не могла відмовити Мері товаришувати їй на палубі „Дункана“.
Що-ж до юного Роберта, — він швидче згодився-б бути замкненим в трюмі на яхті, аніж лишитися на березі. Хоч би йому довелося виконувати обов'язки юнги, як Нельсонові або Франклінові, він однаково поїде на „Дункані“. Чи можна було заборонити це такому завзятцеві? Нікому така річ не спала й на думку. Довелося, навіть, згодитися і одмовити йому в титулі пасажира, бо він неодмінно хотів служити чи за юнгу, чи за учня, чи за матроса. Джонові Мангльсу доручено було вивчити хлопця обов'язків моряка.
— Гаразд, — мовив Роберт, — і як що я не так, як слід, буду робити, то нехай не обмине мене дев'ятихвістка.
—Не турбуйся, мій, хлопче — з серйозним виглядом відповів йому лорд Гленарван, не додавши, що вживати кішку-дев'ятихвістку заборонено і в кожному разі не потрібно на „Дункані“.
Щоб доповнити список пасажирів, треба згадати майора Мек Наббса. Майорові було років з п'ятдесят; спокійний і поважний на вигляд, це був чоловік, який ішов, де йому призначалося йти; людина скромна, мовчазна, лагідна, що
