Лорд Гленарван мав величезні багатства й уживав їх на добрі діла. Він був представник від свойого графства в Палаті лордів, та з своїми якобінськими ідеями мало дбав про те, що подобається Ганноверському домові, і був не в надто добрих стосунках з державними мужами Англії, — найбільше через те, що додержувався традицій своїх прадідів і рішуче ставив опір політичним намірам „людей з півдня“.
Лорд Гленарван не був людина відстала, ані мало освічена, ані вузька. Але тримаючи двері свойого графства широко відчинені для поступу, він душею був шотландець і навіть на честь своєї батьківщини побивав рекорд в гонах королівського яхт-клубу.
Едвардові Гленарванові було тридцять два роки. Високий на зріст з трошечки суворими рисами обличчя і надзвичайно лагідним поглядом, він наче овіяний був шкотською гірською поезією. Його мали за людину надзвичайно відважну, заміристу, за лицаря, хороброго та непохитного. Але насамперед, це була добра людина, що й останнього свойого плаща віддала-б гірським злидарям.
Лорд Гленарван оженився три місяці тому. За дружину він узяв собі міс Еллен Туфнель, доньку відомого мандрівника Вільяма Туфнеля, одної з численних жертв географічного знання і любови до відкрить.
Еллен не належала до шляхетської родини, та вона була шотландка, а це на думку лорд Гленарвана було почесніше за всяке шляхетство. Цю молоду жінку, чарівну, віддану, сміливу узяв собі державець Люса за товаришку свойого життя.
Лорд Гленарван з молодою дружиною щасливо жили в Малькольм-Кестлі, серед чудової дикої природи гірської Шкотії.
Так пролинули перші місяці їхнього подружнього життя. Але лорд Гленарван не забув, що жінка його є дочка славнозвісного мандрівника. Він казав собі, що в серці леді Еллен є мабуть поривання її батька. І він не помилявся. Збудовано „Дункана“, що мав одвезти лорда та леді Гленарван у найпрекрасніші країни світу — на води Середземного моря, аж до самих островів Архипелагу. І якже зраділа леді Еллен, коли чоловік пропонував їй „Дункана“. Справді чи є більші радощі, як подорожувати з коханою людиною до чарівних земель Греції, на чудові береги Сходу, вдвох приглядатися до ріжних див, вдвох учитися.
Лорд Гленарван, діставшися поспішним потягом до Глазго, подався далі до Лондону. Леді Еллен очікувала; чекала більш нетерпляче, аніж зажурено, бо-ж справа йшла про те, щоб врятувати безталанних моряків. Другого дня вона дістала депешу: він висловлює надію, що швидко повернеться; але вже того самого вечора листом лорд Едвард сповіщав: якісь
