Проф. ОЛЕКСАНДЕР ГРУШЕВСЬКИЙ.
Як у Західній Європі, так і на Україні в середні віки між великими землевласниками були й манастирі. Не однакового успіху досягли вони в збиранню земельних багатств, не всі однаково розбагатіли в цім процесі. На Україні в цій справі найбільше визначились Київська Софія (мітрополія) та Київо-Печерський манастир.
Побожні записи, легації, зложили первісну основу цих земельних багатств. Вже в першу добу, вступаючи до манастиря, записували на нього свої земельні маєтки. Потім, коли популярність манастиря збільшувалась, записували землі по душі ріжні люди в ріжних околицях. Так збільшувались земельні маєтки манастирів. Поки манастир був відомий лише серед ближчих сусідів, землі його теж були по-близу, місцеві люди пам'ятали про його та записували, обдаровували братію. Коли зростала популярність, землі в манастирях бували в ріжних районах. Місцеві шляхтянки виходили заміж, переїзжали до инших міст, але й там пам'ятали про свій колись близький манастир. Місцеві шляхтичі одержували посади далеко, але й там пам'ятали, розподіляючи перед смертю маєтки, манастир, відділений тепер далекими землями, але непозабутий. Зростали земельні.багатства, зростали й документи на ці землі.
Десь в затишній внутрішній кімнаті, більш безпечній на випадок пожежі, переховував в окремій скрині оці документи письменний член братії, консерватор архіву. Треба було своєчасно при зміні короля прохати потвердження, своєчасно познайомити з цими вимогами нового старосту та подбати про його уважне відношення до манастирських бажань. Документи переховували в манастирях дуже старанно, макастирські документи звичайно виділяються серед инших своїм добрим захованням, своїм добрим виглядом. З документів і про запас знимали копії, докладали до самих документів, щоб уникнути потреби видавати при. якійсь справі самий оригінальний документ. При перегляді колишніх манастирських архівів кидається в очі як раз оця дбайливість в переховуванню документів. Та й то сказати, кому як не братії, де було досить письменних людей, дбати, переховувати свої документи та знимати з них по кілька копій для збереження актів.
Коли розростались земельні багатства, поширювалась сфера уваги, справа ставала складніша. Одному не можна було управитись і з самим переховуванням актів та з участю в ріжних процесах, коли треба було виявити знання манастирських маєтків та відповідними доказами підперти бажання манастиря. Маєтки тепер були розкидані і часом далеко, судові справи доводилось вести в ріжних судах, треба було знати місцеві умови, треба було пильнувати справи, одному важко було з цим усім упоратись. Пригадати, наприклад, що Київській Софії (мітрополії) належали маєтки в Новгородськім воєв. (Биковичі), в Минськім повіті (Приліпи), в Виленськім воєв. (Шешоли),[1] в таких умовах брати участь в судових про-
- ↑ Опис Арх. Ун. м. № 353 (1613 р.).
