Сторінка:Журнал «Україна», 1924. – Кн. 3.djvu/13

Ця сторінка вичитана

був визнаний святим, і мощі його переховувались в печерах, але під час одного з татарських нападів загинули разом з де-якими иншими мощами.

От таке-то було складне й бурхливе життя Діонісія. Людина видатної енергії, Діонісій брав участь в політичному життю, мав вплив на духовну та цівільну владу, і був у той же час, по виразу одного літопису, „мужъ учительный и знавшій священное писаніе“. Не вважаючи на те, що більшу частину свого життя він провів у Суздальському краю, Діонісій ніколи не поривав звязку з Київом й умер Київським мітрополітом. На підставі всього наведеного вище можна гадати, що Лаврентієвський літопис, в значній мірі присвячений Київським подіям і угрунтований на „ветшаныхъ книгах“, очевидячки привезених із Київа, був написаний не тільки по його „благословенію“, але й по його вказівкам, а, можливо, і при його безпосередній участі (можливо навіть в його улюбленому Печерському манастирі в Нижньому Новгороді). Академик Шахматов висловив здогад, що підставою для списку Лаврентія послужив збірник, зладжений мітр. Петром: в останнім викладі своїх поглядів на це питання (в новім виданню словника Брокгауза–Ефрона, т. 25, с. 159) він писав: „Митрополитъ Петръ въ цѣляхъ, быть можетъ, скрѣпленія отдѣльныхъ частей митрополіи и сохраненія своего общерусскаго значенія (ср. его титулъ митрополитъ всея Руси), рѣшилъ составить общерусскій лѣтописный сводъ. Для этого, какъ можно догадываться, онъ истребовалъ отъ подчиненных ему епархій списки съ мѣстныхъ лѣтописей. Сводъ былъ доведенъ до 1305 г. (до кончины митрополита Максима). На этомъ, до насъ не дошедшемъ сводѣ, основываются всѣ вообще своды XIV вѣка. (В томъ числѣ и Лаврентьевская лѣтопись)“. Але ми позволимо собі нагадати, у всякім разі, колишнє спостереження пок. Забєліна: „наши переписчики книгъ никогда не бывали настоящими копіистами, но всегда были и редакторами тѣхъ статей, которыя они списывали“. Тим більш це можна сказати про такого видатного й освіченого діяча, як мітрополіт Діонісій — навіть припускаючи, що він користав з того гіпотетичного збірника м. Петра. А коли це так, то літопис цей можна назвати літописом Діонісія, принаймні з такою ймовірністю, з якою начальний літопис дістав назву літопису Нестора.




  1. Опытъ Русской исторіографіи В. С. Иконникова, том II.
  2. Исторія Русской Церкви митр. Макарія, т. IV.
  3. Исторія Русской Церкви Е. Е. Голубинскаго, т. II.
  4. Описаніе Кіево-Софійскаго Собора и Кіевской іерархіи митр. Евгенія.
  5. Святый Діонисій Архіепископъ Суздальскій и митрополитъ всей Россіи, основатель Нижегородскаго Вознесенскаго Печерскаго Монастыря. Составилъ Д. Лавровъ, Н.-Новгородъ, 1892.
  6. Нижегородскій Вознесенскій Печерскій Монастырь. Составилъ Д. Лавровъ. СПБ, 1892.