венства вік користувався великою пошаною і був у близьких відносинах з Сергієм Радонежським та мітрополітом Олексієм. Сергій Радонежський, якого великий князь Московський Дмитрій Іванович Донський та й сам мітрополіт Олексій вважали наступником мітрополіта після його смерти, рушуче одмовився від цеї чести й указав на єпіскопа Діонісія, як на гідного наступника мітрополіта. Незабаром мітрополіт Олексій умер (1378 р.), і в історії російської церкви почався період, який мітрополіт Макарій називає „смутним“. Причиною заколоту був поділ земель, заселених православною людністю, над якою завше був один мітрополіт — поміж трьома державами — московською, литовською та польською. Спільне церковне керування після цього поділу стало надзвичайно важким і кожна частина хотіла мати свого духовного голову, і цьому співчували, з політичних міркувань, і уряди трьох держав. Крім того, під впливом політичних умов, у кожній частині утворювалися свої культурні особливості, які відбивалися і на церковних відносинах. Наслідом цього повстали три мітрополії: московська, мітрополіт якої одначе заховував титул і Київського; литовська — мітрополіт якої фактично управляв і Київською, та галицька. Відносини між цими трьома єпархіями одначе не одразу з'ясувалися — особливо у перші часи — мітрополіти московські та литовські претендували на титул Київського мітрополіта в попередньому значінню його. От як раз на ці часи припадає кандидатура Діонісія. Тим часом Константинопольський патріярх ще за життя мітрополіта Олексія посвятив на мітрополіта Київського болгарина Кіпріяна і то з тим, що після смерти Олексія він буде мітрополітом і на Москву. Але в Москві не хотіли його визнавати, і коли Олексій умер, Дмитрій Донський послав у Константинополь для посвяти в мітрополіти свого улюбленця Михаїла (або Митяя). В той же самий час Діонісій був викликаний до Константинополь патріярхом, який ставився до нього дуже прихильно. Великий князь Дмитрій Донський, запідозрівши в ньому соперника для Митяя, звелів його арештувати і звільнив лише по проханню і за порукою Сергія Радонежського. Звільнившися з ув'язнення, Діонісій „ни съ недѣлю не помедля“, поїхав до Константинополя, де й прожив коло трьох років, діставши від патріярха достоїнство архієпіскопа та инші відзнаки. Повернувшися з Константинополя, Діонісій їздив до Новгорода та Пскову для боротьби з стригольниками та для догляду за манастирями. Тим часом Митяй, не доїхавши до Константинополя, в дорозі помер, і до Москви прибув з Київа Кіпріян. Але незабаром великий князь Московський розгнівався на Кіпріяна за зносини його з тверським князем Михайлом Олександровичем, з яким Дмитрій Донський був у ворожих відносинах і Кіпріян був змушений повернутися до Київа[1]. Тоді Діонісій, за згодою великого князя, поїхав знову до Константинополя і там був посвячений на мітрополіта Київського. Повертаючись до Москви, він хотів побувати ще раз у свойому рідному Київі, але тут чекала його тяжка спроба. Київський князь Володимир Ольгердович, що ворогував з Москвою і був роздратований вигнанням Кіпріяна, звелів заарештувати його й більше як рік протримав його у в'язниці. 15 жовтня 1385 року Діонісій помер і був похований в Антонієвій печері. Через якийсь час
- ↑ Пізніше Кіпріян оселився в Москві і користувався там великим впливом, але діяльність його мала зовсім инший напрямок, ніж діяльність Діонісія. Так напр. він заборонив студійський устав і завів єрусалимський, попереміняв де-які церковні обряди, почав виправляти богослужебні книги в тому напрямку, який потім продовжував Нікон. Взагалі Діонісій був представником південно-руського церковного устрою, а Кіпріян иншого, який потім запанував в московській церкві.
