Сторінка:Журнал «Україна», 1924. – Кн. 3.djvu/10

Ця сторінка вичитана

ВОЛОДИМИР ЩЕРБИНА.

Лаврентій чи Діонісій?
Чиїм іменням належало б називати найстаріший список літопису?

Розвідка моя буде присвячена нерозвязаному ще питанню про походження Лаврентієвського літопису.

Не претендуючи на остаточне розвязання цього питання, я наважуюся подати свої домисли в цій справі.

Лаврентієвський літопис, як відомо, дістав свою назву від імення свого списувача ченця Лаврентія. Де саме він писав, не відомо, бо на рукопису є лише пізніший (XVI або навіть XVII. ст.) напис „Книга Рождественского монастыря Володимерського“, а написаний він, як це можна вивести з останнього слова, в одному з манастирів Суздальсько-Нижегородської єпархії в 1377 р. Літопис складається з трьох частин: початковий (так званий Несторів) літопис до 1111 року; продовження його — Київський літопис до 1200 р. і нарешті Суздальський літопис, що закінчується 1305 роком. В перших двох частинах викладається події південно-руської історії, лише більш коротко, ніж в південно-руському іпатієвському літопису. Але в де-яких випадках викладаються ці події повніше та докладніше, і це доводить південне походження цих частин літопису. Хто й для якої мети складав цей літопис, — залишається нез'ясованим. Одинокою відповіддю на ці питання є останнє слово ченця Лаврентія, але сам Лаврентій не називає себе складачем літопису і з зворушливою скромністю відноситься до своєї праці:

„Радуется купець прикупъ створивъ и кормьчий въ отишье приставъ и странникъ в отечьство свое пришедъ, также радуется и книжный списатель, дошедъ до конца книгам, также и азъ, худый, недостойный и многогрѣшный рабъ божій Лаврентей мнихъ. Началъ есмъ писати книги сия, глаголемыи Лѣтописець, мѣсяца Генваря въ 14, на память святыхъ отець нашихъ аввадъ въ Синаи и въ Раифѣ избьенныхъ, Князю Великому Дмитрію Константиновичю, а по благословенью священьнаго епископа Дионисья, и кончалъ есмъ мѣсяца марта въ 2 на память святыхъ отець нашихъ, иже в монастыри святаго Саввы избьенныхъ от Срацинъ, в лѣто 6885, при благовѣрномъ и христолюбивомъ князѣ великомъ Дмитрии Константиновичѣ и при епископѣ нашемъ христолюбивомъ священномъ Дионисьѣ Суздальскомъ и Новгородьскомъ и Городьскомъ. И нынѣ господа отцы и братья, оже ся гдѣ буду описалъ, или переписалъ, или недописалъ: чтите, исправляя Бога дѣля, а не клените, занеже книгы ветшаны, а умъ молодъ не дошелъ, слышите Павла апостола глаголюща: не клените а благословите…“

В наведеному останньому слові аж два рази згадується крім імення Лаврентія ще два імення: великого князя (Суздальського) Дмитра Константиновича та Суздальського-Нижегородського єпіскопа Діонісія. Імення князя поставлено спочатку в давальному відмінку, і тому звичайно вважають, що літопис написаний для князя. Але можна припустити, що це dativus absolutus, і тоді доведеться розуміти це так, що літопис написа-