На першому місці йде записка В. Білозерського про сільські школи. Вона з’являється надзвичайно цінним свідоцтвом того, як реально думали в гурті братчиків про народню освіту. Другою йде записка Костомарова про панславізм в тому невеличкому уривку, який зберігся, та теж незначний уривок раннього оповідання Костомарова „Панич Наталич“. Ідеологічний характер цього оповідання цілком ясний. Глибше заховано ідеологічний зміст кулішевого малюнка до української пісні, як орел видовбує козацькі очі, але проникливі жандарми тлумачили його як спробу змалювати україно-московські відносини.
Ці всі матеріяли, як бачимо, доповнюють ті звістки й уривки з кирило-методіївських актів, які в свій час з’явилися в друку по ріжних журналахі докидають ріжні подробиці до історії цього товариства.
В тому програмі діяльности, який собі накреслювали братчики—народня освіта грала першу ролю. З просвітньою метою вони збиралися видавати журнал, друкувати підручники, заводити школи.
Школи для сільського населення були одним з головніших пунктів плану реальної роботи. Освіта народу була навіть передумовою звільнення селян від кріпацтва. В кожному допиті повторюється, що розмова на бесідах товариства зверталася часто в бік просвітніх справ. „Учреждеиие школ было общим желанием всех“, заявив слідчим В. Білозерський. Один з таких планів знаходимо в зізнаннях Андрузького, який схематично так уявляв собі справу широкої народньої освіти: „кожна волость за свої кошти виховує одного з своїх (на навчителя), по скінченню науки він мусить учити до самої смерти дітей своєї волости“[1]).
Другим конкретним проектом з’являється проект Білозерського, який знаходимо в нижче поданій записці. Записка ця, як росказав сам Білозерський на допиті, уявляє собою чернетку офіційної заяви, яку Білозерський, чи з своєї ініціятиви, чи після спільного обмірковування з братчиками; хотів подати до Палати Державних Маєтків для розвязання справи народньої освіти. Записку складено було Білозерським, при чім виходив він з таких міркувань що до форми та деталів сільської школи. На його думку, а мабуть була це думка й инших братчиків, поширення освіти й свідомости що до взаємного братерства слов’янських народів найбільше трудне питання. Селяне на Вкраїні—найбільша перешкода для того. „Ми думали,—показував Білозерський,—що обов’язок поміщиків і кожного, що має засоби..., полегшити становище селян через заведення для них шкіл, які були б „сообразны с их земледельческим бытом“.
В показаніях своїх В. Білозерський, як і инші братчики, б’є на те, що все, що вони робили, заслуговує вдячности з боку уряду: „ми думали, що правительство одобрить наши старання, метою яких в цей час не було нічого противного“. „І я був такий певний в цьому, продовжує він, що, невважаючи на свою недосвідченість, написав начерно проект прохання про заведення в Полтаві школи для дітей, які беруться з села, в якій навчали б закону божому, ремествам, хліборобству й відомостям, близьким до цього, корисним в хатньому сільському життю, з тою метою, щоб учень по скінченні курсу повернувся до дому й до занять свою стану, але з більшими й грунтовнішими відомостями, які б дали йому можливість здобути найбільше користі та вигід[2]).
