про роботу у IV томі Записок Історико-Філологічного відділу Укр. Академії Наук, стор. 243). Я писав:—„Пора вже покінчити пусті балачки і назвати темперу темперою, а фреску — фрескою. Давно вже пора ознайомитись з технікою і матеріялом наших малюваннів“. Це-ж саме скажу і зараз. Відомо, що зветься в мистецтві фресковою росписсю. Це малюнок водяною фарбою, положеною на сирий тинк, який втягує в себе воду разом з фарбою. Темпера, головним чином, фарба корпусного характера, роспущена на яйці або на инших клейких ростворах, яка ляга непрозорою, тому що товстою верствою, на тинк. Бувають випадки, коли одна і друга техніка сполучуються, і фрескове малярство підправляється поверх темперою. І в тому і в другому і в третьому випадку тинк підготовляється частинами. Відріжняти одну техніку від другої пора вже навчитись. Звичайно, не дивна річ, коли неграмотні в мистецтві люде починають розмовляти про те, чого й сами не бачили, і не знають, і доказувати, що лежача товстим шаром фарба — це фрескова роспись; але бувають випадки, що й дослідники, які працюють над росписями, иноді змішують одну техніку з другою. Кожному дослідувачу пам’яток мистецтва треба бути і художником, щоб розуміти елементарні принціпи і прийоми в мистецтві.
Хотілось би сказати і де-кілька слів з приводу тих міркувань, які виникали у мене в зв’язку з майбутнім існуванням цієї дорогої для України художньої святині.
Справа в тому, що не тільки ця роспись, а й усяка малярська річ, яку-б поставили на цім місці під порохню, копоть, сажу, пару зімою, спеку літом,—через де-кілька десятків років, а можливо і менше,—це залежить від того, чи багато буде у церкві лампад, свічок, людей, що моляться і т. и.—покриється густою верствою чорної коптяви від свічок і лампад, змішаного з тонкою порохнею, яка підіймається знизу від людських ніг та підмітання долівки,—покриє поверхню росписи. А в нашій росписі, крім того, вона зайде у всі тріщини і ямки, яких по всій відкритій росписі єсть велика сила, і тим самим значно змінить не тільки самий колорит, а й світлові відношення частин її. Тим самим, роспись із кожним роком, що вона буде перебувати в такому стані, буде псуватись більш і більш, і нарешті для науки і мистецтва може й зовсім загинути. А додати до цього треба ще й те небезпечне явище, яке помічено мною, що шар старого тинку, на якому намальована постать, в великій частині своїй, відстає від самої кладки муру—це стверджується тим гуком, який почувається при легенькому постукуванню, коли поверхня „бухкотить“, виявляючи під собою пустоту, цеб-то відставшу від муру частину тинку. Безумовно, таке відставання від муру “буде продовжуватись надалі і, можна сказати, що якщо у тинку стане сили триматись де-який час, то недовгий.
Все сказане що до сучасного становища росписи ні трохи не збільшене. З нього можна зробити такі висновки. Зараз же, не гаючи часу, необхідно, аби надалі зберегти роспись, закріпити її на місці і захистити від куряви, порохні і инших зовнішних впливів, які безумовно не за довгий час знищить роспись там на місці.
Далі—коли вона буде закріплена і захищена таким чином на місці, вона мусить бути приступною для огляду, цеб-то треба буде зробити до неї настіл, випустивши дошки з вікна хор північно-західнього кутка собору, поклавши їх на сволочки, кінці яких впустити в мури та пілястру над самим карнизом. Звичайно, огляд публікою, про який я кажу, мусить провадитись під доглядом відповідної людини.
Але я радий буду помилитись, бо приєднуюсь до того міркування, що всі пам’ятки повинні залишатись на тому місці, де вони родились— тільки мені здається, що закріплення і захищення росписи, так як і ро-
