непохитно і непорушно, задля блаженного і гнобленого лагідного люду вірменського, аби в мирі та спокої вів життя своє за гайказянськими і яфетськими звичаями[1], встановленими вітцем їхнім Святим Ґриґором Вірменським святим Лусаворічем. У вищезгаданий нами день за велінням Божим і велінням імператора християнського своє правління скріпив короною й повінчаний був, як належить помазанику, вінцем королівським, і в той же день проголосив, щоб кожен королем величав його, чого ніхто ніколи й не чув у цій країні, від прадавніх правителів і аж до нього, не маючи на те підстав ні від предків своїх, ні від батьків; хоча і називав він себе князівським сином, але не було про те достеменно відомо і перевірено, як буває син коронований на королівство, як усталено це між королів, коли від сина до сина, з роду в рід вінчали кожного у свій час, а цей своєю владною волею і високим наказом рукопоклав і був утверджений волею всемогутнього царя небесного, хай дарує йому Господь Ісус мирне життя, і десниця всемогутнього Бога охороняє його, вирятує його від усіх його ворогів і рук ненависних, і утвердиться він у своєму володінні непорушно, дбаючи про благодать Божу і добро Боже для всіх народів, надто для блаженного люду вірменського, аби хоч трохи перепочив він від утисків та переслідувань, яких зазнав від беззаконників та невірних, що суть лжехристияни, нечестивців волохів, якими є македонці та арії.
1562. Року вірменського 1011. Один руський ішхан князь Вишновський[2] раз відступився від короля, повстав і перейшов до турецького хондикара, і повернувся знову, як про це вже попереду описано нами тут в його історії, і нічого злого не заподіяв йому король, а навпаки повернув йому увесь край, скільки (той) мав замків і сіл. Невдовзі по тому князь знову збунтувався і втік до князя Московії, і недовгий час пробувши в нього, знову повернувся через два роки у свої краї, і благочестивий король Зикмунд нічого лихого не заподіяв йому. Але не гарно те, що він двічі набрехав і відхилився од короля, а їхньому всьому народові властиво відступатися, що вони самі ж і осуджують. Про це ось стільки.
1562. Року вірменського 1011. 18 грудня. На другому році свого правління Деспот відкинувся од Ласького і порушив свою клятву, якою безліч разів присягався йому на Христовому Розп’ятті, коли обіцяв йому на знак подяки (передати) у володіння половину своєї країни. Стільки зробив для нього Пан Ласький, про що вже ми тут попередньо писали, що вірні читачі можуть уявити, ким був Пан Ласький. А він, мов бунтівник якийсь, відступився од нього і забрав у нього Хотинську фортецю, і Писоцького, який під владою Ласького сидів у фортеці, вигнав, і волохів поставив під своїм началом. І цей його бунт знак на погибель, на яку він сам себе засудив.
1563. Року вірменського 1012. 13 липня. Руський князь Вишновецький пішов на Валахію, аби стати там господарем, і при собі мав 3 000 душ комонного війська. І невірне плем’я волохів дозволило йому ввійти і дістатися Сучави, і пробув там два тижні, і заповзявся (він) вигнати Деспота з фортеці, щоб замість нього самому бути господарем. А Деспот цей йому не скорився, а заблагав у нього перемир’я, щоб відпустив його піти, куди забажає, а він зовсім не зважив на його прохання, а заповзявся схопити його і вбити. А тоді ще прибуло нечестивого племені волохів і напали вони на князя, і розбили все його військо дощенту, а самого Вешневецького схопили живцем, а з ним ще й Писоцького та багатьох інших, деяким повідтинали носи та вуха, а деяких разом з князем та Писоцьким повезли закутими до хондикара. Й ось так пропав він нізащо, а разом із собою і всіх занапастив.
А коли невірне плем’я волохів захотіло вбити Деспота, він вирвався і втік до Сучавської фортеці і зачинився там. А ці нечестивці вибрали з-поміж себе якогось чоловіка на ім’я Томша[3], що був слугою підлим у Деспота і замість нього поставили господарем усієї країни, і протягом трьох місяців не могли заподіяти якоїсь шкоди
130
Східний світ, 2015, № 3
- ↑ Гайказянський, тобто, вірменський, який походить від прабатька вірмен Гайка. Яфетиди – потомки біблейського Йафета, одного з трьох синів Ноя. До них, зазвичай, відносять народи Європи і Північно-Східної Азії (індоєвропейські, уральські, алтайські та сіно-кавказькі народи).
- ↑ Дмитро Вишневецький (? – 1563 р.) – військовий і політичний діяч, козацький гетьман, походив із старовинного українського князівського роду з Волині, що брав свій початок від Гедиміновичів. У 1550-х pp., як черкаський і канівський староста, доклав зусиль для оборони південного степового порубіжжя. Спорудив на острові Мала Хортиця фортецю, що передувала Запорізькій Січі. 1556 р. на чолі козацького загону він взяв участь у поході московського війська на Крим, а 1558 p., офіційно вступивши на службу до Івана IV, очолив новий похід і дістався самого Перекопа. Повернувшись 1561 р. у польсько-литовське підданство, Дм. Вишневецький із козаками втрутився у міжусобну боротьбу молдавських феодалів, але 1563 р. потрапив у полон і був виданий турецькому султанові. У фольклорній традиції ототожнюється з легендарним козаком Байдою.
- ↑ Стефан VII Томша (помер 1564) – господар Молдавського князівства в 1563–1564 рр. 1563 р. очолив змову молдавських бояр проти господаря Деспота Воде.
