народові, за що й був покараний Господом. Тоді ще й удруге викликався ще один під’їхати і знову звалився сторчма.
Після всього цього заходився підбадьорювати військо своє, кажучи: О, мужі вельможні й князі, наберіться сміливості й нападіть на цих невірних, порубайте їх, щоб жоден з них не лишився живим. І зійшла на нього гординя, і ось усім військом своїм рушили вони на них, неначе колись Голіаф на Давида. І загинуло у цьому бою все військо нечестивця, і було в Деспота всього війська 1200 душ, а їх було близько 40 000 досвідчених воїнів, і з Божою поміччю прибуло в них сили й геть розбили (супротивника. – О. Б.), але тих, хто здавався – не вбивали. І коли сталося це, то лиходій кинувся навтіки, тож упіймати нечестивця не вдалося, і піднявся він на високий пагорб, і подивився на свої війська, на втрати його, і заходився гірко плакати, каятися у власній сваволі, що це йому кара Господня, і сам Господь став до бою і своєю могутньою рукою здолав його і військо. І з цією думкою вдався він до втечі, і, переслідуваний, полишив свою країну і подався до Туреччини.
І ледь вступив цей Деспот до Сучави, як повідомили його, що нечестивець знову зібрав військо і хоче прийти. Почувши таке, Деспот повернувся і пішов на нього, і вдруге зійшлися в бою, і ще раз розбив його, і тисячу турок, що, їх він привів з Аккерману, щоб підсобили йому. Після цього на великих радощах повернувся і прибув до міста Сучави – столиці своєї, і залишив усіх вельмож і князів, поставивши інших над усіма володіннями, а які впокорилися – їм повернув їхні володіння. Звільнив коменданта фортеці Хотин, і натомість одного франка призначив у фортецю на прізвище Писоцький. І в інших містах та фортецях, які були, у тій країні, всю владу поміняв, і на місце валахів понаставляв латинців. І після цього став правити, і вирядив до турка (посланців), аби привезли підтвердження на сплату йому хараджу[1] за цей перший рік, а далі, як Господь дасть так і буде, бо безліч прав має він на цю країну, тож Господь Бог допоможе йому своєю могутністю. І людинолюбному Христосові навіки слава, амен.
Благаю всіх помолитися Богові аби настановив непутящих. Ледачих задля добра і охочих до зла, поблажливих і знедолених, і недосвідчених благаю згадати Бога, але не виніть мене у написаному, заради Бога, що чорнило моє негодяще.
І як попереду ми вже писали у цій книзі про переслідування і утиски, і спустошення серед блаженного вірменського люду нашого, коли (його) силоміць відвернули й віри позбавили, і церкви поруйнували дощенту, і начиння церковне пограбували, і все це чинилося з наказу того нечестивця Александра, і не спроможний зараз я описати їхню сваволю і беззаконня. Тож людинолюбний і милосердний Бог наслав на нього покару, щоб за дванадцять днів пропали вони і розвіялися, наче дим від вогню, і хоча за якийсь час ті нечестивці знову постали наче кедри ліванські, та зрештою зникли, ніби порохнява, підхоплена вітровієм. Хвала і слава за це Богові. І плем’я блаженне Лусаворіча[2] від великого до малого втішилися Божою ласкою, яку дарував їм Господь Бог для втіхи, коли побачили своїх ворогів повергнутими і змушеними утікати, і оселі їхні поруйнованими. І за велінням Божим цей богочестивий Деспот став владарювати у цій країні. Й повернув вірменам, дарував їм їхні закони, щоб жили за вірменськими законами сміливо і щоб ніхто їм нічого не казав або звинувачував, а хто звинувачуватиме вірмен або дорікатиме з приводу звичаїв їхніх, той...[3] на горло скараний буде.
1562. Року вірменського 1010. 13 листопада. Слава Богові Отцю безсмертному, і Синові Отця Єдинородному, і Св. Духові Бога праведного.
1562. Року вірменського 1011. П’ятнадцятого серпня в суботу, в день свята уславленої і пречудової Богоматері Пресвятої Діви Богородиці. Цей герцог на ім’я Деспот, який став владарювати над тією варварською країною волохів, якого всемогутній Бог своїм людинолюбством поставив на володіння його, аж до глибокої старості
The World of the Orient, 2015, № 3
129
- ↑ Харадж (тур.) – податок з немусульман, який платили Туреччині її васали.
- ↑ Ґриґор Лусаворіч – Св. Григорій Просвітитель – засновник християнства у Вірменії (бл. 252–326) – святий Вірменської Апостольської Церкви, а також Православних, Римсько-Католицької та Вірменської Католицької церков. Перший єпископ і просвітитель Вірменії. Походив із знатного парфянського роду.
- ↑ Пошкоджена сторінка, слово не прочитується (пояснення Г. Алішана).
