ЯК ДЖЕРЕЛО ДО ВИВЧЕННЯ ПРОСУВАННЯ
ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
Створені в Україні іншомовні писемні пам’ятки – важливе джерело для вивчення не лише історії українських земель, що входили в різний час до тих чи тих державних утворень, а й взаємовідносин їх з ближніми та дальніми сусідами. У цьому відношенні особливий інтерес становить понад сторічна діяльність плеяди вірменських літописців м. Кам’янця (нині м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області), а також акти місцевого вірменського суду XVI ст., які дійшли до нас. Написані давньовірменською, середньовірменською і вірмено-кипчацькою мовами, а пізніше – латинською і польською, ці матеріали допомагають нам скласти уявлення як про самі вірменські осередки, що існували в різних українських містах ще з XII ст., так і про події, що мали тоді місце.
Однією з найцікавіших серед створених в Україні вірменських пам’яток вважається писана давньовірменською і вірмено-кипчацькою мовами “Кам’янецька хроніка”. Такий білінгвізм, який властивий також документам кам’янецького вірменського суду, – характерна особливість вірмен Поділля та Галичини XVI–XVII ст., що пов’язано з їхнім тривалим перебуванням у Золотій Орді та в Кримському ханстві, перед тим як вони з’явилися на українських землях [[1] ].
Літопис, оригінальний текст якого зберігається у двох списках: короткий – у Національній бібліотеці в Парижі, а повніший – у рукописному відділі Бібліотеки мхітаристів у Венеції, – дійшов до нас завдяки старанням ученого ченця, поета, філолога й історика Гевонда Алішана (1820–1901), який оприлюднив його у збірнику історичних документів “Кам’янець” [[2] ]]. Він являє собою викладені в хронологічній послідовності, часом розлогі, а часом всього лише в кілька скупих рядків описи більш-менш помітних подій на Правобережній Україні, зокрема на Поділлі, а також у Волощині та в Молдавії, на білоруських землях, у Московії, Туреччині в XIV–XVII ст., з безліччю реальних постатей – від королів, султанів, гетьманів і князів до простих городян. Деякі записи пов’язані між собою послідовністю описуваних подій і участю в них одних і тих самих історичних осіб. Інші мають характер коротких повідомлень або констатації того чи іншого факту.
Чимало з них висвітлюють взаємовідносини Речі Посполитої, до складу якої входили українські землі, з її південними сусідами, спочатку Молдавським та Волоським князівствами, а після підкорення їх турками, – з Османською імперією. Чисельність літописних записів, які так чи інакше стосуються цих країн і зроблені очевидцем описуваних подій, недвозначно свідчать про неабияке значення Кам’янця-Подільського як важливого форпосту Речі Посполитої на її південному порубіжжі. А те, що “турецький вектор” мав неабияке значення як для Речі Посполитої загалом, так і для її мешканців, особливо Кам’янця, свідчить також пильна увага літописця до, здавалося б, суто османських подій, таких як, наприклад, насильницька смерть Мустафи – старшого сина султана – за наказом його могутнього батька Сулеймана Пишного 1554 р., регулярні повідомлення щодо зміни правителів Високої Порти, не кажучи вже про захоплення турками 1526 р. столиці Угорщини Буди.
- ↑ Дашкевич Я. Р. Вірмени в Україні: дорогами тисячоліть. Збірник наукових праць. Львів, 2012.
- ↑ Kamenic. Taregirk hayoc Lehastani yev Rumenio havastchya havelvacovk. Venetik, 1896. Կամենից. Տարեգիրք հայոց Լեհաստանի եւ Ռումենիոյ հաւաստչեայ յաւելուածովք, Վենետիկ 1896. Кам’янець. Літописання вірмен Польщі та Румунії з достовірними додатками. Венеція, 1896.
