окремій конференції. Само собою зрозуміло, що до розв'язання подібних питань на окремій конференції жодна із сторін не має права зміняти статус кво на залізниці.
Це — юридичний бік. Ми на нім зупинилися, щоб показати, що розв'язковий момент у цій справі — не юридична правота. Бездоганність радянської позиції не тільки по суті, політично, але й юридично ще більше підкреслює наявність прихованих причин, що викликають конфлікти на Х. С. залізниці. Що ж це за причини?
Але до того ще розглянемо, чи вступ радянської сторони до управління залізниці (хінці з 1920 до вересня 1924 року брали участь в управлінні у спілці зі ставленниками „реорганізованого“ паризького правління Русько-Азіятського Банку), чи радянський провідний вплив на залізницю був корисний для залізниці та для хінської сторони, чи залізниця як спільне радянсько-хінське підприємство вигідна для Хіни.
Північна Маньчжурія до збудування Хін. Східн. залізниці являла собою мало залюднену місцевість. Треба згадати, якої політики додержувалися маньчжурські правителі щодо Маньчжурії: Маньчжурія була місцем, куди хінська іміґрація протягом століть цілком заборонена, бо маньчжурські володарі Хіни не хотіли асиміляції маньчжурів з хінцями біля джерела маньчжурської людської сили. У Північній Маньчжурії досить довгий час, до половини XIX століття, було напівкочове господарство, хліборобство надзвичайно мало поширено, аж в 70 роках минулого століття натиск збезземелених хінських мас, що йшли з півдня, перевернув, нарешті, рогатки, штучно поставлені маньчжурською владою. Маса хінських іміґрантів просунулася в Маньчжурію й почала там оселюватися. Але широко розвинутися тут хліборобство не могло. При тих шляхах сполучення, що малися й були придатні для господарства примітивного, натурального, звичайно, не можна було розвинути товарного хліборобського господарства. Умов для розвитку великого товарного господарства в Північній Маньчжурії не було. Залізниця спонукала до цього розвитку.
Цифр статистичних, докладних, про населення Пів. Маньчжурії у зазначений період, звичайно, немає, але за приблизним обчисленням, до побудування ХСЗ, налічувалося близько півтора–двох мільйонів населення. Вже в 1908–1909 році в Північній Маньчжурії було приблизно
