Сторінка:Журнал «Східний світ», 1930. – № 1–2 (10-11).djvu/237

Ця сторінка вичитана

ється не лише до сучасної Сван(ет)її, але й до всієї гірської области на схід від неї, трохи далі лінії Терек—Арагва. Грузинський історик С. Н. Какабадзе в одній із своїх останніх праць виводить назву „Соні“ від стародавнього племени „ц'анар“, що тут жило. Пень sn зустрічаємо в багатьох місцевих географічних назвах, як от селище СНО в низов'ях Чорної Арагви. Звідси починається володіння Арагвінського еристава ( „Аристов“, „Иристов князь“, „Аристоп Сонский“ руських посольських донесень). Еристави в Грузії, як відомо, — напівсамостійні спадкоємні володарі-управителі великих областей. На півночі такі еристави: Арагвінські (по р. Арагві), що залежали в XVI ст., як встановив ще Броссе, не від Карталінії, але від Кахетії, Ксанські (по р. Ксані і Ліяхва) і ще далі на захід — Рачінські, що залежали від Імеретії. „Аристоп сонский“, за руськими статтейними списками XVI ст., безсумнівно еристав Арагвінський, але взагалі може стати ериставом Ксанським або Рачінським, тому що долини Ксані, Ліяхви і Рача входять в загальне розуміння сонської землі. Пройшовши під Казбеком і переваливши через Крестовий перевал (2345 м.), піднімались угору р. Арагвою і, минувши очевидно, Ананур, де досі збереглися величні руїни, правда пізнішої доби, замку Арагвінських ериставів, повертали з лінії сучасного військово-грузинського шляху ліворуч і порівнюючи рівним шляхом вступали в Кахетію з півночі, з боку горішньої течії річки Алазані.

Найбільш точно цей маршрут встановлюється за звітом посольства 1589–1590 р.р. князя Звенігородського і дяка Торха Антонова (див. у С. Белокурова — Сношения России с Кавказом — стр. 127–154). Піднявшись від гирла Сунжі 14 вересня, посольство заночувало біля річки Гарячого Колодязя, що впадає в Терек, за вказівками книги „Большого Чертежа“, трохи вище Сунжі, з правого боку, мабуть, де тепер Гарячоводська станиця, 19 клм. на північний схід від Грозного. Звідси рушили 17 вересня і йшли до 20 вересня вверх Сунжею до її припливу р. Бистрої, де Сунжа підходить до Тереку. 21 вересня прийшли до р. Терек, де був „кабак“ князя Алкаса Кабардинського (кабак, за Броссе, місцеперебування того або іншого володаря, село, а також, по-татарськи,. заїзд). Звідси ішли вверх Тереком і перейшли його, очевидно з правого берегу на лівий, в Чорних Горах (Чорні або Лісисті гори — перший з півночі кряж Великого Кавказу), поміж Владикавказом та Балтою, де Терек,