4. Процеси, заслухані частково в Ангорі, здебільшого ж на місцях, у зв'язку з „фесочним” повстанням у східних вілайєтах (зима 1925/26 р.).
5. Процес лідерів опозиції, яких звинувачували в участі в змові на життя Ґазі-Мустафа-Кемаль-паші (Смірна, 1926 р.).
6. Процес іттіхадистів (молодотурків), яких судили в Ангорі влітку 1926 року.
7. Процес журналістів, особливо перший процес редактора-видавця „Таніна” Гуссейн-Джахіда.
У сотнях сторінок обвинувальних актів, свідчень свідків й обвинувачених на суді, документів, оприлюднених на суді, червоною ниткою проходить іноземна участь у всіх цих розкритих судом спробах повалення кемалізму. Доведемо це за вказаним вище порядком процесів.
Курдському повстанню кінця 1924 року передувала незначна, на перший погляд, подія: напад озброєної банди на конвой, що супроводжував кількох заарештованих за підозрою в організації змови офіцерів одного з курдських аширетів (нерегулярних кавалерійських полків). Офіцерів відбили і вони втекли в… Ірак. Ці ж офіцери через кілька тижнів виявилися головними військовими організаторами заколоту. З іншого боку, судом було встановлено зв'язок повстанців із курдськими емігрантськими комітетами в Алеппо і Парижі та з відомим курдським сенатором султанських часів Абдул-Кадиром, главою створеного під час окупації в Стамбулі курдського комітету, який проводив англофільські тенденції.
Змови, розкриті процесами іттілафістів (султаністів) і мохаліфістів (прихильників халіфа), ще з більшою наочністю виявили зв'язок турецької реакції з іноземними впливами. Так, на суді було оголошено листування одного з керівників „дістольників” (як охрестив поголос учасникам султаністської змови) зі смірнським агентом групи, де давали детальні інструкції, як налагодити „вельми потрібний і корисний зв'язок“ із місцевим консульством однієї з держав Антанти. Було виявлено прямі нитки від стамбульських змовників до емігрантського турецького
