Регіонально-історичні дослідження М. Грушевського в історіографічних оцінках
розвиток завдяки праці В. Тарабана[1]. Автор певною мірою повторив інформацію з даної проблеми у вже згаданій нами статті П. Арсенича в аспекті зацікавленості М. Грушевського збереженням та популяризацією пам’яток гуцульського народного мистецтва. Новим у поглядах автора було намагання показати значення діяльності учнів М. Грушевського для розвитку історичного краєзнавства в Галичині. Тут ми знаходимо прізвища вчених, які займалися цією діяльністю, та коротку характеристику їхнього внеску в розробку даної проблеми. Таким чином, незважаючи на певне запозичення інформації з попередніх праць, В. Тарабан пропонує власне бачення проблеми та визначає перспективи її подальшого дослідження. Автор розглядає постать М. Грушевського як засновника школи історичного краєзнавства в Галичині.
У кінці 1990-х – на початку 2000-х рр. питання регіонально-історичних досліджень М. Грушевського порушувалося на рівні теоретичних узагальнень. Науковці намагалися розглянути організацію вченим досліджень окремих регіонів України. У даному контексті на особливу увагу заслуговують праці Я. Верменич [2], Р. Пирога [3] та П. Тронька[4].
Як зазначає Я. Верменич, М. Грушевський постійно цікавився регіональними дослідженнями, але на певний період відійшов від регіональної проблематики «зайнявшись написанням «суцільної історії України», а також науковоорганізаційною та громадською діяльністю»[5]. Він теоретично обґрунтував регіональні дослідження, ввів в історіографію поняття «район», яке трактував не у вузькому адміністративному вимірі, а як окрему «сконсолідовану територію-землю». Саме на основі регіонального підходу до історичних досліджень М. Грушевський прийшов до обґрунтованих наукових висновків про джерела формування територіальної єдності України, поєднавши це з міркуваннями про етнічну інтеграцію та етнічні кордони нашої держави [5]. Таким чином, стаття Я. Верменич, присвячена теоретичним аспектам організації та планування регіональних досліджень М. Грушевським, торкається і окремих проблем, пов’язаних з формуванням етнічної території України.
У наступній статті Я. Верменич[6] зазначила, що після того як М. Грушевський став головою НТШ, він спрямував наукові пошуки цієї організації на вивчення не лише загальних, але й локальних проблем. Авторка акцентувала увагу на формуванні вченим школи регіональноісторичних досліджень та підготовці відповідних наукових кадрів. Найбільшим здобутком львівського періоду діяльності М. Грушевського стало теоретичне обґрунтування єдності і безперервності історичного процесу на всій етнічній території України. Захоплення М. Грушевського регіонально-історичними дослідженнями, на думку Я. Верменич, випливало із «…переконаності вченого у детермінованості історичного процесу політичними, фізичними, соціальноекономічними, культурними особливостями розвитку окремих країн і регіонів» [7].
Не можна не враховувати Київський період наукової діяльності М. Грушевського, коли в системі Всеукраїнської академії наук (ВУАН) була створена низка комісій для вивчення історії України в регіональному розрізі. Як зазначає Я. Верменич, саме для цього була створена Комісія Західної України, а «співробітництво ВУАН і НТШ у Львові повинно було забезпечити планове вивчення всієї етнографічної території Українського народу» [7].
У своїй монографії, опублікованій у 2003 р.[8], авторка підсумувала свої попередні дослідження та розглянула науковий доробок М. Грушевського в контексті становлення теоретикометодологічних основ історичної регіоналістики як нового наукового напряму, підвалини якого були закладені більш як двісті років тому. Власне регіоналістику Я. Верменич трактує як синтетичну науку, що охоплює різні галузі знань – теорію управління і економіку, історію і правознавство, географію і статистику, демографію та соціолінгвістику [9]. Авторка намагається «проаналізувати становлення «державознавства» і «горизонтальних» напрямків в українській історіографії, витоки географічного й історичного краєзнавства, визначити місце регіоналістики у нагромадженні наукових знань з історії України і в процесах національно-культурного відродження»[9]. Відповідно до поставлених у монографії завдань, Я. Верменич
- ↑ 8. Тарабан В. Історичне краєзнавство Галичини у науковій спадщині М. Грушевського / Віталій Тарабан // Михайло Грушевський і Західна Україна: Доповіді і повідом. наук. конф. / Львів. ун-т ім. І. Франка та ін. (Львів, 26–28 жовтня 1994 р.) / А. Карась (віднавців) та ін. — Львів: Світ, 1995. — С.143—144
- ↑ 9. Верменич Я. В. Роль М. С. Грушевського у - становленні системи регіонально-історичних досліджень в Україні / Я. В. Верменич // УІЖ. – 1998. – № 2. – С. 92–101.
- ↑ 12. Пиріг Р. Організація М. С. Грушевським історико-регіональних досліджень / Руслан Пиріг // Студії з архівної справи і документознавства. – К., 2003. – Т. 9. – С. 52–56.
- ↑ 13. Тронько П. Т. Історичне краєзнавство: крок у нове тисячоліття: досвід, проблеми, перспективи / П. Т. Тронько; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України. – К.: [б.в.], 2000. – 271 с.
- ↑ 5,0 5,1 9. Верменич Я. В. Роль М. С. Грушевського у - становленні системи регіонально-історичних досліджень в Україні / Я. В. Верменич // УІЖ. – 1998. – № 2. – С. 92–101.
- ↑ 10. Верменич Я. В. Розвиток регіонально-історичних досліджень у Львівській та Київській школах М. Грушевського / Я. В. Верменич // Історія України: Маловідомі імена, події, факти (збірник статей). – К., 2001.– Вип. 13. – С. 5–23.
- ↑ 7,0 7,1 10. Верменич Я. В. Розвиток регіонально-історичних досліджень у Львівській та Київській школах М. Грушевського / Я. В. Верменич // Історія України: Маловідомі імена, події, факти (збірник статей). – К., 2001.– Вип. 13. – С. 5–23.
- ↑ 11. Верменич Я. В. Теоретико-методологічні про- блеми історичної регіоналістики в Україні. – К.: Інститут історії України НАН України, 2003. – 516 с.
- ↑ 9,0 9,1 11. Верменич Я. В. Теоретико-методологічні про- блеми історичної регіоналістики в Україні. – К.: Інститут історії України НАН України, 2003. – 516 с.
