Олена Феденко
КРАЄЗНАВСТВО 1/2 ’2015
королем Віктором Еммануїлом ІІ. У 1866 р., скориставшись війною між Австрійською імперією і Пруссією, уряд Італії здійснив приєднання Венеції, а 1871 р. відбувся успішний похід італійських патріотів на Рим, що завершив об’єднання Італії.
У 1864 р. на посаду генерального консула Італії був призначений кавалер Сальватор Кастілья (Salvatore Castiglia)[1]. С. Кастілья народився 10 березня 1819 р. в Палермо, під час війни за об’єднання Італії був соратником Джузеппе Гарібальді, був призначений командуючим воєнно-морським флотом на Сицилії. Через свій складний характер та незалежні погляди він не вписався у вищі політичні кола італійського королівства і був призначений генеральним консулом спочатку до Копенгагена, потім до Одеси, де прослужив 27 років.
В 1891 р. він полишив посаду і повернуся до Італії, де помер 1895 р. Саме за часи роботи консулом С. Кастілья у 1875 р. було ліквідовано італійські консульства у Бердянську та Таганрозі, весь південь імперії став ареною діяльності італійського генерального консула в Одесі[2]. Відомо, що 1883 р. С. Кастілья збирав кошти на допомогу постраждалому від землетрусу острову Іскія[3].
У 1890 р. син Сальватора, Танкреді Кастілія, став італійським віце-консулом в Одесі[4].
18 квітня 1875 р. була підписана консульська конвенція представниками італійського і російського дворів князем Рафаелем Барболані та князем Олександром Горчаковим відповідно, що регулювали права і обов’язки представників обох держав[5].
Будучи італійським генеральним консулом, С. Кастілья став першим головою Італійського благодійного товариства. 1908 р. в Російській імперії існувало шість італійських благодійних товариств, одне з яких розміщувалося в Одесі.
Одеське товариство було засновано 12 червня 1863 р. і 1908 р. нараховувало 150 членів і майно в розмірі 70 145 італійських лір. Італійське благодійне товариство видавала кошти співвітчизникам у різноманітних надзвичайних ситуаціях, виплачувало стипендії та репатріації, брало на себе поховання італійців на чужині і т.д. Членами товариства були представники місцевої громади, які робили щорічні внески, окрім них, в обов’язковому порядку, пожертви робили моряки італійських кораблів, що постійно приходили в причорноморські порти, купці та окремі торгові фірми («Брати Анатра»), консули та віце-консули, банківські установи, до товариства надходили кошти з благодійних театральних вистав і т.д. Генеральний консул кожного року писав звіти про діяльність товариства і надсилав його до Італії[6].
1891 р. місце С. Кастілья посів Мікеланджело Пінто, на початку 1890-х рр. канцелярія Італійського Генерального консульства переїхала до будинку Бродського №2[7]. В грудні 1894 р. генеральним консулом став барон Нікола Скітті (Squitti)[8]. Нікола Скітті був автором роботи «Італійські колонії в окрузі Одеського консульства»[9], 1892 р. на основі його доповіді в «Бюлетні Міністерства іноземних справ Італії» були надруковані показники зовнішньої торгівлі Одеси[10]. Після барона Н. Скітті генеральним консулом став Едуардо Бонеллі[11], а після нього І. М. Россет[12].
У 1902 р. місце віце-консула посів кавалер Сільвіо Коцціо (1857-1927). Влітку 1914 р. С. Коцціо перебував у відрядженні в Італії, де представив президенту Лігурійського товариства історії вітчизни маркізу Чезаре Імперіале свою роботу «Історичні нотатки про панування генуезців у Криму та короткі замітки про походження міста Одеси та його італійської колонії» (так і не була надрукована), за яку на виставці в Мілані 1906 р.
отримав золоту медаль[13]. В цей час обов’язки С. Коцціо виконував професор італійської мови Новоросійського (Одеського) університету Джованні Сперандео[14]. Під час свого відрядження 1906 р. до Риму у журналі «Rivista d’Іtalia» Д. Сперандео опублікував працю «Італійці на Чорному морі. Колонії Одеси» («Gli italiani nel Mar Nero.
La colonia di Odessa»)[15]. В ній було подано огляд діяльності італійської громади Одеси.
Таким чином, відкриття італійських консульств в містах Північного Причорномор’я припадає на початок панування Російської імперії у причорноморському регіоні. Через утворення в Одесі економічно потужної італійської громади, саме в цьому місті з 1797 по 1820-ті рр.
відкриваються перші генеральні італійські консульства. На початку 1860-х рр. зі створенням єдиного королівства Італія, в Одесі створюється Генеральне консульство Італії, що опікується італійцями, які мешкали на території Херсонської, Таврійської, Катеринославської, Бессарабської губерній та області Війська Донського. За своїми професіями особи, які займали консульські посади, найчастіше були купцями або військовими. Дипломатичні представники опікувалися захистом економічних інтересів своїх співвітчизників, були авторами перших праць з історії італійської громади в Одесі.
50
- ↑ Brancato F. Castiglia, Salvatore // Dizionario biografico degli italiani. – Vol. 22. – Roma, 1979. – Р. 175.
- ↑ ДАОО, ф.2, оп. 1, спр. 973, арк.7.
- ↑ Gazzetta ufficiale del regno d’Italia. – 1883. – 31 ottobre.
- ↑ ДАОО, ф.2, оп. 1, Спр. 1465, арк. 15.
- ↑ Там само, ф.5, оп. 1, спр. 1595, арк.11.
- ↑ Gazzetta ufficiale del regno d’Italia. – 1877. – 12 ottobre.
- ↑ ДАОО, ф.2, оп. 1, спр. 1872, арк. 47.
- ↑ Там само, спр.2038, арк.34.
- ↑ Squitti N. Le colonie italiane nel distretto consolare di Odessa // Emigrazione e Colonie. Raccolta di rapporti dei RR. agenti diplomatici e consolari. – Roma. – 190. – Vol.1., parte 3. – 1903. – P. 171-184.
- ↑ Movimento commercial di Odessa. (Da un rapporto del barone Squitti, regio console generale a Odessa) // Bollettino del Ministero degli Affari Esteri. – 1903. – Roma. – P. 444-446.
- ↑ ДАОО, ф.2, оп. 1, спр. 3263, арк.30.
- ↑ Там само, спр. 3599, арк.42.
- ↑ Volpicella L. Proemio // Atti della Società Ligure di Storia Patria. – Vol. LVI. – Genova, 1928. – P. ІX.
- ↑ ДАОО, ф.2, оп.1, спр. 3599, арк.42.
- ↑ Spendero G. Gli italiani nel Mar Nero. La colonia di Odessa // Rivista d’Іtalia. – 1906. – Agosto. – P. 325-342.
