УДК 34 (477.74-25) «17/18»
Костянтин Тиганій (м. Одеса)
Стаття присвячена розгляду питання про становлення органів міського самоврядування в місті Одеса на зламі XVIII–XIX ст. Розглядається досі маловідомий факт надання Одесі магдебурзького права за зразком прибалтійських міст Рига та Ревель, а також діяльність міського магістрату на основі цього права з 1797 до 1801 рр.
Ключові слова: Одеса, магдебурзьке право, міське самоврядування, Іноземний Магістрат.
Процес становлення поселення від прийняття рішення про закладання міського осередку і до його звичайного функціонування з міським статусом в історико-правовій науці отримав назву локаційного або просто локації, складовими якої були: 1) правова локація; 2) просторова локація; 3) початки міського управління та самоврядування.
У сучасній українській історико-правовій літературі питання локації міст розглядалося такими дослідниками як Т.Д. Гошко, А.Є. Заяць лише в контексті поширення норм магдебурзького права на території Західної, Центральної України протягом XIV–XVII ст.[1]. До лівобережних та південноукраїнських міст України, що виникли в XVIII ст. поняття локації, як правило не застосовувалося.
Метою статті є дослідження процесу локації міста Одеса та визначення поширення дії норм магдебурзького права, діючих в містах Рига та Ревель, на Одесу наприкінці XVIII – початку XIX ст. Означене питання досі не було предметом спеціального дослідження. Для більш повного та ґрунтовного розгляду процесу формування органів місцевого самоврядування в Одесі в період з кінця XVIII до середини XIX ст. необхідно охарактеризувати зародження, становлення, організацію та діяльність цих органів, визначаючи відмінності та особливості серед інших міст Російської імперії. В останній чверті XVIII ст. територія Російської імперії значно розширилась. За першим поділом Польщі (1772 р.), до Російської імперії відійшли білоруські землі, в 1774 р. за Кючук-Кайнарджийським мирним договором – частина узбережжя Азовського та Чорного морів, 1783 р. – Кримський півострів. У 1791 р. за Ясським мирним договором Російській імперії дісталася частина чорноморського узбережжя від Південного Бугу до Дністра[2]. За другим (1793 р.) та третім (1795 р.) поділами Польщі до Російської імперії відійшла значна частина Правобережної України та Західна Волинь.
З метою закріплення своєї влади на нових територіях будувалися нові міста або отримували подальший розвиток вже існуючі, які повинні були стати політичними, економічними, адміністративними, культурними центрами. На Півдні України виникають міста Херсон (1778 р.), Севастополь (1783 р.), Миколаїв (1789 р.), Григориополь (1792 р.).
Як відомо, на місці розташування турецького (а до того українського Кочубієва, перша згадка про яке була ще 1415 р.) містечка – Хаджибей (Гаджибей), навколо якого, протягом 1791–1793 рр., розташовувались російські війська. В гавані Хаджибею планувалось розташувати грецьку середземноморську гребну флотилію, яка під час війни входила до складу Російського флоту, а замість знищеної турецької фортеці побудувати російську на 5 тис. військових [3]. В березні 1792 р. було дозволено грекам та іншим одновірцям, які служили в російському флоті і в арміях, поселитися поблизу Хаджибею та вздовж Бугу[4].
На початку 1794 р. вирішувалось питання, де необхідно розмістити головний порт на приєднаних землях – в Очакові, чи в Хаджибеї. Прихильниками останнього виступили віце-адмірал Хосе де Рібас та військовий інженер, підполковник Франц де Волан, який в січні – березні 1794 р. розробив перспективну схему розбудови Хаджибею.
За цим проектом планувалось розбудувати на плато місто, поруч з військовою фортецею, а вздовж узбережжя – три церкви, мечеть, портові споруди, побудувати карантин, чисельні магазини, митницю. Місто повинно було складатися з Грецького та Військового форштадтів, які розташовувались під кутом 45° один до одного.
33
- ↑ Гошко Т.Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XVI – початок XVII ст. – Львів: Афіша, 2002. – С. 104–137; Заєць А.Є. До історії правової локації волинських міст XVI – першої половини XVII ст.: Локаційні привілеї у Литовській і Волинській (Руській) метриках // Архіви України. – Київ. – 2001. – № 4–5. – С. 83–98; Заєць А.Є. Урбанізаційний процес на Волині в XVI – першій половині XVII ст. – Львів, 2003. – С. 91–163.
- ↑ Трактат вечного мира и дружбы, заключенный между Империею Всероссийской и Оттоманскою Портою в Яссах через назначенных к тому с обоих сторон Полномочных и подтвержденный взаимными Ратификациями, размененными между взаимными Полномочными в Яссах в 29 день января. // ПСЗРИ. – СПб., 1830, Собр. I. – Т. XXIII. Указ № 17008, від 29 грудня. – С. 287–292.
- ↑ Гончарук Т. Г. История Хаджибея (Одессы). 1415–1785 гг. – Одесса, 1997. – С. 55.
- ↑ Скальковский А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края 1730–1823. В. – Одесса., 1836–1838. – Ч. 2. – С. 213.
