Олександр Степанченко
КРАЄЗНАВСТВО 1/2 ’2015
виклав інформацію з приводу подій, які відбувались навесні 1415 р. Всі події він прив’язав до католицьких церковних свят. Тому було нескладно вирахувати день першої письмової згадки про наше місто. Це 19 травня 1415 р. за Юліанським календарем. Польський історик чітко викладає події в хронологічному порядку, ніде не відступаючи від нього. Прикладом такої послідовності є його розповідь про страту чеського релігійного реформатора Яна Гуса[1]. Як відомо, Яна Гуса спалили 6 липня 1415 р. і Ян Длугош поставив цю подію вже після вищезгаданої зустрічі короля з візантійськими послами.
Ян Длугош називає Кочюбіїв «королівським портом» і це не випадково. Справа в тому, що на початку ХV ст. королівство Польща була фактично відрізана від Балтійського моря землями Тевтонського ордена і не мала там свого порту. Кочюбіїв був її єдиними морськими воротами. Початок ХV ст. було тим коротким історичним періодом коли отримавши від Литви частину причорноморських земель у Польщі з’явився вихід до Чорного моря.
Ідею організації церковної унії між католицькою та православними церквами в Константинополі попередньо схвалили майже всі християнські церкви, але було багато питань, які імператор Візантії та Константинопольський патріарх намагались вирішити. В той час в Констанці проходив собор католицької церкви, візантійці були зацікавлені в підтримці Польщі та Литви для того, щоб через посередництво короля вийти на контакти з ієрархами католицької церкви та керівниками держав Західної Європи. У Константинополі мріяли про новий хрестовий похід, який повинен був врятувати Візантію від загибелі. Ідеї церковної унії були близькі королю Владиславу Ягелло, тому що серед його підданих було чимало православних русинів – українців і білорусів.
Об’єднання церков повинно було зняти міжконфесійні протиріччя всередині країни. Перші контакти щодо майбутньої унії між Візантією та Польщею відбулись 1412 р. Про це свідчить лист Сигізмунда Люксембургського в якому йдеться про спільне послання королів Угорщини та Польщі імператору Мануїлу ІІ[2]. Візантійське посольство, що приїхало навесні 1415 р. до Кракова, обговорювало не тільки питання надання допомоги Константинополю... Саме під час цього візиту Владислав вперше обговорює з послами проект майбутньої церковної унії.
Ймовірно, справи просунулася настільки успішно, що вже у вересні 1415 р. в Краків прибуває нове посольство від імператора Мануїла ІІ. Не викликає сумнівів, що успіх польсько-візантійських переговорів був вирішений наперед ще й тим фактом, що король Владислав виконав свою обіцянку і надав Візантії допомогу зерном відправивши її з порту Кочюбіїв. В той же час до загальноєвропейських переговорів стосовно унії підключився монах-домініканець Феодор Хрисоверг. Ця людина, яка безпосередньо представляла Римську церкву, змогла заручитися підтримкою «багатьох князів християнських» на ведення переговорів стосовно возз’єднання католицької та православної церков. Після відвідин Кракова, де у нього була зустріч з польським королем, Хрисоверг відправився в Констанц, щоб взяти участь у роботі церковного Собору. 7 жовтня 1415 р. в Констанці було зачитано лист короля Владислава Ягелло.
«Як вам повинно бути відомо, – йшлося в листі, – в державі нашій досі проживають численні русини, які ніколи не знали благодаті Божої, і для того, щоб вони, залишивши свої помилки, повернулися на шлях істинний, прийміть посланого до вас брата Феодора...»[3]. Але справа відновлення церковної єдності виявилося досить складною і затягнулося на багато років. Унію було підписано 1439 р. на церковному соборі у Флоренції.
Перша літописна згадка про Одесу була лише епізодом у великій європейській політичній грі, але епізодом важливим, який лише підкреслює значимість маленького факту та допомагає вписати нову главу в історію міста.
- ↑ J.Długosz Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego, księga 11. – Warszawa, 2009. – S. 59.
- ↑ Acta concihi Constanciensis / Hrsg. von H. Finke. – Munster, 1896-1936. т. I, Р.397.
- ↑ Acta concihi Constanciensis / Hrsg. von H. Finke. Munster, 1896-1936. Т. III, Р. 281.
176
