Перша літописна згадка про Одесу (Качибей) та церковна унія ХV ст.
і Покутську землю». Король не зміг вчасно повернути борг тому ці землі продовжували перебувати під частковим контролем Олександра Доброго. Текст снятинської присяги 1415 р. не зберігся, але можна припустити, що воєвода підтвердив всі свої зобов’язання щодо сюзерена.
Саме в той час, 19 травня 1415 р., в Снятин приїжджає посольство від Візантійського імператора та Константинопольського патріарха з проханням по допомогу. Візит візантійців був не випадковістю, бо одним з головних питань на переговорах з польським королем постало питання унії між католицькою та православними церквами, ініціаторами якої були польський король Владислав та великий князь литовський Вітовт. Згідно Яну Длугошу, король приймає послів та наказує відправити допомогу до Константинополю через королівський порт Кочубийов.
Після цього Ягелло поспішає у Вільно назустріч зі своїм двоюрідним братом та союзником Великим князем Литовським Вітовтом. Зрозуміло, що Владислав Ягелло та Вітовт обговорили всі подробиці зустрічі з візантійськими послами, та розробили подальші кроки в напрямку реалізації плану щодо церковної унії.
Серед правителів середньовічної Європи постать польського короля Владислава ІІ Ягелло, була однією з найяскравіших. Він був сином Великого князя Литовського Ольгерда та Уляни Тверської, внучки львівського князя Юрія Львовича. Прапрадідом Ягелло по материнській лінії був князь Данило Галицький. Владислав ІІ правив 48 років – найбільше серед усіх польських монархів. 1385 р. Великий князь Литовський отримав пропозицію польських магнатів одружитись з королевою Ядвігою та стати королем Польщі. Але для цього треба було підписати Кревську унію та змінити язичництво на католицизм. Ягайло прийняв пропозиції поляків і 4 березня 1386 р. був коронований в Кракові прийнявши ім’я Владислав Ягелло. Так виникла союзна польсько-литовська держава, яка у XVI ст. перетворилась на Річ Посполиту. Серед найбільших досягнень Ягелло-короля була славетна перемога в Грюнвальдській битві 1410 р., яку яскрава описав в своїй «Хроніці» Ян Длугош. Владислав Ягелло на протязі кількох десятиліть утримував баланс між трьома складовими королівства: Польщею, Литвою та Молдовою.
В 1392 р. Владислав передав управління Литвою своєму двоюрідному брату Вітовту, при цьому залишаючись Великим князем Литовським. І Владислав Ягелло і Вітовт розуміли, що для зміцнення влади треба вирішити релігійне питання. Значна частина населення королівства сповідувала православну віру, але державною релігією був католицизм. Ідея об’єднання двох церков здавалась природною.
Саме в той час інша країна – Візантійська імперія, перебувала в надзвичайно складному становищі. На протязі XIV ст. візантійці під тиском турок-османів поступово втрачали свої землі в Азії, а у другій половині століття і в Європі. Константинополь неодноразово звертався по допомогу до країн Західної Європи. Кілька разів навіть оголошувались хрестові походи, але кожного разу перемога була на боці турокосманів. До 1415 р. турки вже кілька разів брали в облогу Константинополь. Велика облога 1396-1402 рр. ледве не стала кінцем імперії. Султан Баязид І вирішив за будь-яку ціну оволодіти великим містом. Врятував візантійців Тимур, який вторгся з величезною армією в Малу Азію. Баязід був змушений зняти осаду та поспішити на зустріч ворогу. В битві при Ангорі війська османського султана були знищені, а сам султан потрапив у полон до Тимура де й помер. Османська імперія практично перестала існувати. Цією поразкою могли скористатись візантійці, але їхня держава настільки ослабла, що вони не змогли повернути втрачені території.
За деякий час сини Баязіда змогли відновити силу та знов почали тиснути на Константинополь. 1411 р. турки знов осадили столицю Візантії, але греки змогли відбити погано підготовлений штурм.
Певний час деякі одеські історики вважали, що візантійське посольство просило допомоги у Владислава Ягелло тому, що в той час Константинополь нібито був в турецькій облозі. Яна Длугоша навіть звинувачували в тому, що він помилився, неправильно вказавши час зустрічі послів з королем Владиславом Ягелло. Насправді, ніякої помилки не було, бо Длугош нічого і не писав про облогу столиці Візантії. У своїй праці Ян Длугош достатньо чітко
175
