Сторінка:Журнал «Архіви України». Випуск 4-6 (250). 2002.djvu/139

Ця сторінка вичитана

фінансів, і в комітетах Верховної Ради, ми не навчилися “проштовхуванню” власних потреб. Я маю на увазі цивілізоване лоббіювання. Те саме мушу сказати й про вплив на місцеві органи влади.

Слід визнати, що під тиском поточних справ і хронічного безгрошів'я в Державному комітеті атрофувалася прогнозна функція органу управління. Державні архіви вичерпують площі своїх сховищ. Нарощує потужності приватний сектор документотворення і документообігу. Яка його частина ляже на державну архівну службу? Якою буде глибина залягання документів поза архівними установами постійного зберігання? А ще — проблеми доцільності оптимізації архівних фондів, документів особового складу, багато інших питань, які в перспективі потребують розв'язання.

Не вдалося створити й галузеву економічну службу. В умовах ринкових відносин документна інформація стала товаром. Кожен архів самотужки, автаркічно набуває досвіду архівного менеджменту. Робота ця, на жаль, не вивчається і не узагальнюється. У той же час досвід зарубіжних колег дає приклади цивілізованого використання документної інформації для поповнення бюджету архівів.

З жалем і соромом визнаю, що ефективність роботи апарату комітету значною мірою стримується відсутністю кваліфікованого юридичного підрозділу. Та й практичні потреби архівів теж залишаються без правничого забезпечення. В умовах нашого мінливого правового поля це не тільки неприпустимо, але й небезпечно.

— Як сьогодні, з позиції екс-голови, Ви оцінюєте роботу апарату Державного комітету?

— Насамперед, я не відділяв себе від працівників апарату. Думаю, що всі ці роки ми були єдиною командою. Це колектив високопрофесійних спеціалістів. Заслуга в його формуванні належить моїм попередникам О. Г. Мітюкову та Б. І. Іваненку.

Ті зміни, які відбулися в кадровому апараті Головархіву–Держкомархіву, не були ні різкими, ні масовими. Скоріше, це природний рух, спрямований на залучення молодих фахівців, які опанували комп'ютерні технології, володіють іноземними мовами.

Безперечно, найвищої оцінки заслуговує провідна ланка апарату — керівники відділів: К. Є. Новохатський, Г. В. Портнов, Г. П. Рижкова, Г. В. Папакін та інші. Грунтовна фахова підготовка, величезний досвід роботи, визначні організаторські якості, незаперечний авторитет у колективах роблять цей кістяк архівних управлінців справжнім мотором організації поступального руху галузі.

Досить сильною є й середня ланка — головні спеціалісти Т. М. Захарченко, Т. П. Прись, Ю. А. Прилєпішева, С. В. Сельченкова та інші. Фактично, вони ведуть провідні напрямки роботи, працюють самовіддано й ефективно.

Користуючись такою публічною нагодою, хотів би висловити особисту вдячність директорам архівів, з якими довелося працювати і як з колегами, і як з підлеглими. Це директори центральних архівів Л. З. Гісцова, М. І. Крячок, Н. М. Слончак, О. М. Мащенко, Л. В. Яковлєва, світлої пам'яті О. Я. Мацюк. Думаю, що правильний вибір ми зробили,