АКТУАЛЬНЕ ІНТЕРВ'Ю
Майже два десятиліття життя Руслана Яковича Пирога пов'язані з архівною справою. Цими питаннями він опікувався в ЦК Компартії України, потім був завідувачем Архіву ЦК, директором Центрального державного архіву громадських об'єднань, начальником Головного архівного управління, нарешті — Головою Державного комітету архівів України. Його рішення залишити державну службу для багатьох було раптовим і не зовсім зрозумілим.
Про проблеми архівної справи проф. Пиріг розмірковує в бесіді із заступником головного редактора журналу Людмилою Васько.
– Шановний Руслане Яковичу, Ваша відставка стала дуже несподіваною і до якоїсь міри інтригуючою. Адже це рідкість, коли керівник такого рівня добровільно залишає посаду. Принаймні для архівної системи це явище нове. Як би Ви пояснили це?
— Таке рішення тільки зовні здається раптовим. Я до нього йшов цілком усвідомлено, керуючися внутрішньою переконаністю в тому, що керівник за певних умов має добровільно скласти повноваження. Ці передумови, на мій погляд, такі: наявність формальних підстав, стабільна робота колективу (галузі), потенціал поступального руху, злагоджена команда управлінців, гідний наступник, достатня впевненість у “прохідності” його фігури.
Улітку цього року всі компоненти кадрової ротації визріли, і я звернувся до Прем'єр-міністра і Президента з, як мені здавалося, вмотивованою заявою. Вона була підтримана. І хоча процес мого звільнення і призначення нового голови розтягнувся в часі, але сьогодні я із задоволенням можу констатувати, що його головні цільові елементи були реалізовані.
Просто такій формі відставки вищого керівника були властиві риси незвичності. Це перший приклад добровільної передачі влади. Адже мої попередники робили це не з власної доброї волі, а за наказом “зверху”. Я вдячний Президентові і Уряду за високу оцінку моєї праці. Тому ось таке звільнення з посади слід вважати цивілізованим, підпорядкованим інтересам справи.
Більше того, відставка означає зміну кадрів на генераційному рівні. Я не належу до керівників нового покоління. Скоріше — до вищих управлінців трансформаційної доби, які поєднали попередній позитивний досвід з вимогами часу, доброю науковою підготовкою і фаховим професіоналізмом. Оскільки на посаду начальника Головархіву я прийшов
