наукою, яка прилучила до таких пластів знань, які збагачують людину, роблять її впевненішою в собі, прищеплюють почуття гордості за історію свого народу, країни, держави, звеличують історика. Люди, які працюють в архівах, – це патріоти. Вони усвідомлюють, що роблять винятково благородну справу, стоять на сторожі найбільших, найвагоміших, найцінніших багатств держави – скарбів історичної пам'яті народу. Разом із тим більшість із них одержує зовсім невелику зарплату. Дуже хотілося б, щоб розуміння ролі архівіста, значимості його праці було на всіх щаблях суспільства, на всіх рівнях владних структур. Кожна копійка, вкладена в архів, в архівну справу, повернеться сторицею. Таке розуміння утвердив цивілізований світ і нам треба ще вчитися такому філософському осмисленню місця і ролі архівів, архівістів, архівознавства в розвитку інтелектуальних цінностей будь-якої держави. Стан архівів – це її візитка.
– Як бачаться Вам, як керівникові кафедри, проблеми архівної освіти в Україні? Чи немає протиріч між моделлю освіти, якої дотримується колектив Вашої кафедри, і завданнями в цьому напрямі, які вважають пріоритетними в інших навчальних закладах держави, що також готують архівістів?
– Наш національний і світовий досвід засвідчує, що успіх архівної справи забезпечують професіонали. Не випадково й у новій редакції Закону України “Про Національний архівний фонд та архівні установи” є окрема, 38-ма стаття, в якій вказано, що професійною діяльністю в архівних установах можуть займатися громадяни, які мають відповідну підготовку. Підготовці архівістів приділяла чималу увагу радянська система освіти, але на перше місце ставилися не професійна, фахова кваліфікація, а політичні, ідеологічні якості спеціаліста. Більшість працівників радянських архівів не мали спеціальної освіти. Це були практики, чиновники радянських установ. Між тим, європейський і світовий досвід показує, що архівна справа – надзвичайно складна і різнопланова, вона не терпить профанації. В сучасних умовах архів – це ціла індустрія, яка потребує різних спеціалістів з високою фаховою підготовкою, обізнаних не тільки з історією, з діловодством, але й із технологіями зберігання документів на паперових, магнітних, електронних та інших носіях, з новітніми методиками реставрації пам'яток, створення страхових фондів. Отже, Україна як європейська держава повинна мати таку систему архівної освіти, що була б спроможна забезпечити галузь висококваліфікованими фахівцями.
Архівознавча кафедра разом із УНДІАСД та архівними установами ще в середині 90-х рр. опрацювали нову концепцію підготовки та післядипломної освіти кадрів для архівних установ. Вона була оприлюднена в “Студіях з архівної справи та документознавства” (1996 р.). Між тією моделлю архівіста, яку сповідує наш університет, і цією концепцією немає жодних протиріч. Ми переконані, що в університетах Києва, Львова, Харкова, Чернігова, Запоріжжя, Сімферополя та інших міст мають готуватися “різні” спеціалісти, але однакові за державним стандартом базової архівної освіти, за рівнем кваліфікації, теоретичних знань і практичних навичок.
