Сторінка:Житє і слово, вісник літератури, історіі і фольклору. Видає Ольга Франко. Том VI (1897).pdf/190

ся руські учебники навіяні польським патріотичним духом; так у руських народніх школах кладуть на науку полськоі мови й історіі більшу вагу ніж на руську; руські народні вчителі переносять ся в західню Галичину, коли показують тілько слід руського патріотизму. Так проповідує ся молодіжі в східно-галицьких гінназіях сістематично про вищу польську культуру, про належність до купи Поляків і Русинів до одного державного організму, про нижчість руського народу і єго неспосібність до культури. Так у шляхетських органах запевняє ся нераз, що Поляки дуже люблять Русинів, що самостійність руського народу йім дорога, а про те треба бесконечних клопотів та інстанцій тілько для вижебраня однісінького руського надпису на якім небудь судовім або поштовім будинку; а про те львівські Русини вимусили єдину руську народню школу в столиці краю дорогою довгого процесу і декретом найвищого трибуналу; а про те треба було формальноі державноі акціі, якою була так названа Романчуківська нова ера, щоби спонукати польські політичні і автономічні власти бодай сям-там відповідати на руські поданя по руськи; а про те руські гімназіі у Львові і Перемишлі основано не на законній дорозі ухвалами сойму, але на дорозі розпоряджень міністерства просвіти, значить (у Перемишлі) тілько яко паралєльки тамошньоі польськоі гімназіі, що с часом мала стати самостійною гімназією. Таким чином виходить, що не вважаючи на горячі запевненя в любві для руськоі національности з боку Поляків, руська східня Галичина таки зовсім має вид польськоі краіни і навіть польські соціалісти у своім лондонськім органі звуть єі просто la Pologne autrichienne. Більшу частину державних і краєвих законів, особливо найважніщих політично, як закопи про вибори, товариства і збори, галицькі власти виповняють так, що дух тих законів по просту виходить на карикатуру і часто не вважає ся навіть на найвиразнійший текст; нагадуємо тілько те, що при найновіщих виборах до ради державноі тайне голосованє, що загально вважає ся найкращою охороною незалежности виборів, у східній Галичині показало ся найкращим способом для проведеня правительственних кандідатів, бо прихильні правительству виборчі комісіі отворяли виборчі картки перед киненєм йіх до урни (ніби для того, щоби ніхто не вкинув двох карток!) і читали, або знов при скрутініі забирали вкинені ви-