VIII.
А тепер, мій друже вірний,
Киньмо тон сей елегійний,
В героічний перейдім!
Про таку тобі погоню
Пісню я тепер задзвоню,
Що й чортам не встид би всім.
3 Рейхенгалю до Вейдрінку
Мусиш знати дорожинку
По тій кручі камяній?
Всі цісарські інтімати
Єі розоктроювати
Не потрафлять, брате мій.
Там то гори, там то скелі
Огромнійші, ніж усеі
Глупоти́ людсько́і гнет;
А край шляху карколомна
Западня така бездонна,
Як військо́вий наш бюджет.
Темна ніч, немов святая
Наша церков. Шлях крітає
В низ, немов з відра́ на тік.
„Стій!“ не вспів Дедера крикнуть,
А втім коні як не смикнуть —
Геп! і впав з кізла візник.
Вихром коні почвалали,
Мов чорти за ними гнали,
Віз по скелі торохтить.
А візник лежить тай крехче,
Потім сів і огник креше,
Щоб хоч люльку закурить.
Стрімко в низ, немов з дзвінниці!
Віз мов хвіст той у лисиці
В право шасть і в ліво шасть!
Бачить ся, ось-ось з розгону
Нас в яку діру бездонну
Всіх ураз в архів віддасть.
Ах, а я був наче в раю!
Гріх, чи два, а я не знаю
Раю більшого над сесь,
Сли побачу, як боіть ся
Наша славная поліцйя,
Як вертить ся і трясесь.
Втім прийшла міні на гадку —
Бібліі чтець я пильний, братку —
Йони приключка сумна,
Як єго в тяжкую скруту,
Щоб втишити бурю люту,
В море кинули з судна.
„Киньмо жереб — повідаю.
Поміж нами, як гадаю,
Дуже грішний хтось сидить.
Кого вкаже жереб, треба,
Щоби той всмирив гнів неба:
Мусить з воза вискочить.“
Ще не встиг я се сказати —
Поліцейники й чекати
Жереба не хтіли… Гов!
Зо страхом безумним в серці,
Вирвавши з повоза дверці,
Поскакали стрімголов.
Ах, зрадливий світе, клятий!
Он в рові, задравши пяти,
Славна варта вся лежить,
Арестант же у повозі
Сам саміський по дорозі
Четвернею гордо мчить.
Ах ти власти, мудра власти,
Що народи хочеш пасти
Мов телята на шнурку,
А й на те твоя не сила —
Штири коні без вудила
Кермувати у візку!
