54
підперли кандидатуру Івана Казимира. Навіть посвоячений з домом Ракоці курляндський князь заховував ся в часї безкоролївя дуже двозначно та на кінець лишив свого свояка на леду[1]. Вина невдачі лежала проте більше по боцї старого князя Ракоці і була лише одним з проявів його полїтичного ізольованя, до якого він довів своєю безсистемною полїтикою. Ще найшвидше мабуть зміг би собі був Ракоці придбати поміч козаків для підпертя кандидатури свого сина. Правда, що годї нам тепер брати ся судити про се, чи при їхнїй помочи він справдї осягнув би свою ціль, все-ж таки не мож йому ощадити заміту, що довго недоцїнював значіня сеї нової сили та звернув ся туди що йно під ту хвилю, коли вже було за пізно, коли вислїду справи вже нїчо не могло змінити.
В боротьбі за польський королївський престіл зайняв Хмельницький доволї неясне становиско. Як лише вість про смерть Володислава IV наспіла до нього, звернув ся до московського царя Олексїя Михайловича, заохочуючи його до кандидатури на опорожнений престіл та обіцюючи йому свою поміч, „Желали бы есми себѣ самодержца государя такого въ своей земли, какъ Ваша Царская Велеможность, православный христіанскій царь… — писав гетьман 18 червня — естлибы была на то воля Божія а поспѣхъ Твой Царской тотчасъ не медля на государство то наступати, а мы со всѣмъ войскомъ Запорожскимъ услужить Вашей Царской Велможности готовы есмя“[2]. Чи се бажанє було щире, годї на певно сказати; мабуть Хмельницькому ходило головно о се, щоби втягнути царя у війну з Польщею, а бодай забезпечити собі невтральність Московщини, заки упорає ся з Поляками і заключить вигідний мир[3]. Також між козаками та українським населенєм мала московська кандидатура симпатії, що з огляду на спільність віри було зовсїм природним[4]. Однак пересправи
- ↑ Звіт Бетлєна і Клобушицького з 21 жовтня, Transylvania І, ст. 12—13.
- ↑ Хмельницький до царя, Черкаси 8/18 червня, Акты отн. къ южной и зап. Россіи III, Nr. 197,
- ↑ Востоковъ, Первыя сношенія Б. Хмельницкаго съ Москвой, Кіевская Стар. т. XVIII, ст. 716.
- ↑ Звіти московських граничних воєвод в Акти южной и зап. Россіи III Nr. 196 і Акты моск. госуд. II, Nr. 357.
