46
Не жахав ся й дороги підкупства, щоби лише приєднати собі деякі вплив овіособи і пробував сього способу у полковника Корфа та князя Яреми Вишневецького; бранденбурґському послови Говербекови жертвував 2000 дукатів, щоби лише перестав підпирати Івана Казимира[1]. Однак всї ті заходи не довели до нїчого і не змогли привернути Карлови давного впливу і значіня. Коли 3 падолиста появило ся в елєкційнім соймі посольство Карла та начальник сього посольства, київський єпископ Заремба, офіціяльно зголосив кандидатуру королевича на польський престіл, шляхта прийняла сю заяву з гамором і криками, які не ворожили кандидатурі великого успіху[2].
Вже з давна роблено з ріжних боків проби, щоби погодити обох королевичів і спонукати одного з них до уступленя в хосен другого. Сї проби розбивали ся о завзятість обох кандидатів. Ті проби відновлено в часї елєкційного сойму. 19 жовтня поставив шляхтич Яловєцкий внесенє, щоби вибрати з сойму окрему комісію, яка підняла би ся сеї задачі[3]. Комісія поробила відповідні кроки 25 жовтня, однак знова без успіху. Коли сторонництво Івана Казимира одержало рішучу перевагу, звернено зусилля в бік Карла, щоби його намовити до добровільного уступленя, а через се успокоєня розгорячених умів. 28 жовтня зібрали ся на обіді у Карла давні сторонники його кандидатури: литовський канцлєр Альбрехт Радзївіл, маршалок, підканцлєр Сапіга, підскарбник і др. По обіді завели розмову про вибори і всїма силами старали ся спонукати королевича до зреченя, виказуючи йому безвиглядність дальшого кандидованя[4]. Але Карло остав глухий на сї намови. Останню пробу зробив сам Іван Казимир 6 падолиста, стараючи ся листом вплинути на брата, щоби добровільно уступив та не викликував небезпечного заколоту; від себе обіцяв, що ні до нього, ні до його сторонників не буде мати ніякого жалю або неохоти, та буде з ними так само обходити ся, як із своїми сторонниками. Карло відписав, що не думає йому стояти на перешкоді, але не хоче
