Сторінка:Жерела до історії України-Руси. Том 12. Матеріали до історії української козаччини. Том 5. Акти до хмельниччини (1648-1657) (1911).djvu/46

Ця сторінка вичитана

34

семигородського князя. Ріжні заміти, які піднїс Дальмаді против отсих арґументів, остали без впливу на остаточне рішенє справи і на другім і заразом останнім тайнім послуханю 19 вересня почув з уст королевої ту саму неприхильну заяву з наведенєм сих самих-же причин[1].

При висилцї свого посла Кантерштайна на елєкційний сойм до Варшави дала йому королева дві грамоти, одну з порученєм обох братів королевичів без ріжницї, другу виключно в хосен Івана Казимира; відповідно до укладу виборчих виглядів та рад француських послів мав Кантерштайн передати соймови одну або другу грамоту. Між тим вість, що Швеція рішила ся підпирати кандидатуру Івана Казимира, і ріжні поголоски, які про се за почином француських послів ходили, занепокоїли сильно Карла і спонукали його поновити свої забіги на шведськім дворі. В жовтни, під неприсутність королевої, явив ся в Штокгольмі посол від королевича Карла, домагаючи ся напрасно послуханя. Заки королева вернула з подорожи вів оживлені наради з ріжними шведськими вельможами, стараючи ся змінити настрій в хосен свого пана. Не перебираючи в засобах боротьби, змалював Івана Казимира як фанатичного католика, вихованця єзуїтів, котрі й досї на нього мають рішаючий вплив, вказував, що його вибір викликав би огірченє серед іновірців і т. др. Як головний арґумент навів в кінци обставину, що Карло звертав ся за попертєм своєї кандидатури до нїмецького цїсаря, однак йому відповіли відмовно, бо його брат вже вспів придбати собі ласку віденського двора. Більше вражінє, чим отсї інтриґи Карлового посла, викликали на шведськім дворі вісти з Польщі, які про вигляди кандидатури Івана Казимира звучали дуже неприхильно. Мім иньшими доносив і Кантерштайн про свої наради з послом Брежі, як відомо, під той час хвилево приклонником Карла, та заявив, що сторонництво Карла таке сильне, що хоч би не вспіло переперти вибору свого кандидата, то у всякому разї вспіє не допустити до вибору Івана Казимира. Побачивши безвиглядність кандидатури старшого королевича та боячи ся, щоби польська корона не попала в чужі руки, коли Швеція і Франція стануть дальше противити ся виборови Карла, обіцяла королева Карловому послови свою поміч по змозї і вислала

  1. Справозданє посла Дальмаді з 1 падолиста Mon. Hung. hist. Dipl. XXI Nr. 227; Linage de Vaucienne, Memoires ст. 339; Pufendorf, Coment. der rebus Suecicis, Ultrajecti 1686 ст. 895.