33
В той сам час, коли Шанї мав свою нараду з канцлєром Оксеншєрною, наспів до Швеції Степан Дальмаді, посол семигородського князя Ракоці. Зараз по своїм приїздї, 2 серпня, мав послуханє у канцлєра, котрий став його випитувати, о скілько правдива вість, що семигородський князь претендує на опорожнений престіл. Дальмаді, не виявляючи поки-що властивої цїли свого посольства, спитав Оксеншєрну, нїби нехотячи, чи було би се шведському урядови по нутру, коли би польські стани справдї жертвували корону його панови, на що одержав відповідь: „чому-ж би нї?“ Перше послуханє у королевої, 5 вересня, зійшло на обмінї звичайних чемностий, бо коли посол заявив, що має деякі порученя, яких не може виявити на публичнім послуханю, відложила королева розмову про се на пізнїйше. Тому старав ся між тим Дальмаді війти в порозумінє зі шведським канцлєром і по довгих заходах вдало ся йому виєднати собі послуханє в приватнім мешканю Оксеншєрни. Однак їхня розмова не мала успіху, бо канцлєр заявив, що такої важної справи не може сам рішати, обіцяв лише подати бажанє посла королевій до відома. Так само безвислїдно минуло тайне послуханє у королевої 15 серпня, де Дальмаді виявив намір семигородського князя, старати ся о польський престіл для свого сина Жигмонта та виказав всї користи, які успіх отсеї кандидатури принїс би для Швеції та для протестантської церкви в Польщі. Королева випитувала лише про вік Жигмонта, про заходи, які Ракоці досї поробив в сїй справі, та заявила, що рішучу відповідь зможе дати що йно по нарадї зі своїми мінїстрами. Що ся відповідь не могла випасти користно для семигородської кандидатури, виходить ясно із дотеперішної полїтики Швеції в сїй справі; королева стояла твердо при кандидатурі своїх свояків, польських королевичів, сенат вважав наміри князя Ракоці небезпечними для шведської держави, не бажаючи допустити сю могутну і войовничу родину до панованя в Польщі. Два дни після послуханя у королевої завізвав Оксеншєрна посла Дальмаді до себе і заявив, що королева не може виступати против кандидатури своїх свояків королевичів, тим більше, що недавно був тут їхнїй посол і вона на бажанє Франції обіцяла їх поручити републицї; впрочім польська шляхта відносить ся з таким недовірєм до Швеції, що всяка заява в хосен якої кандидатури з сього боку може дотичному кандидатови більше пошкодити, чим помочи; тому із сих та деяких иньших причин не може шведська королева сповнити бажаня
Жерела до істориї України-Руси т. XII.
3
