28
чинної участи у виборі польського короля, опираючи ся на постанову заключеної 1525 р. pax perpetua, де їм, як пруським князям і ленникам Польщі, признано „primum et proximum locum in consiliis Terrarum, Comitiis etc.“ Польський уряд противив ся сьому, покликуючи ся на Responsum regium з р. 1529, в якім бранденбурґському елєкторови, як особі пануючій, відказано права на елєкцію, бо такого права не мали прим. мазовецькі князї. Фридрих Вільгельм рішив вихіснувати теперішнє безкоролївє, щоби собі і своїм наслїдникам запевнити раз на все чинну участь при виборі польського короля, а через се й рішучий вплив на вислїд вибору; в тій цїли поручив своїм послам у Варшаві поробити відповідні кроки. Колиж заходи Говербека в сїй справі стрітили ся з рішучим відпором тимчасового польського уряду, приказав елєктор в остаточнім разї застеречи своє виборне право дорогою публичного протесту та pro futuro війти в тій справі в переговори з Іваном Казимиром[1].
Перші зносини між Іваном Казимиром та бранденбурґським елєктором навязав поморський воєвода Денгоф. Він ще з кінцем липня звернув ся, безперечно не без відома польського королевича, до Фридриха Вільгельма з просьбою від імени лютерських станів, щоби елєктор попер своїм впливом кандидатуру Івана Казимира та не допустив до вибору королевича Карла[2]. Незабаром опісля вислав сам Іван Казимір туда свого підкоморія Евальда Сакена, та нехтуючи відоме становиско польського уряду, просив, щоби елєктор поміг йому при елєкції своїм voto et sufragio“; таким чином признав за бранденбурґським елєктором право чинної участи при виборі короля[3]. Тим приєднав собі прихильність Фридриха Вільгельма, котрий вправдї поки що не висказав ся в хосен його кандидатури, лише поручив Говербекови подбати, щоби вибір здержано аж до кінця падолиста, але заразом приказав дїлати в порозуміню з Іваном Казиміром, хіснувати ся його помічю в заходах коло придбаня права вибору та вести з ним переговори в справі евентуальних уступок. До
