21
Вислїд їхнього посольства був зовсїм некористний. Показало ся, що анї примас, анї впливові круги католицьких вельмож не дадуть ся приєднати для семигородської кандидатури, навіть за цїну визначної підмоги против козаків. Також попертє бранденбурґського елєктора показало ся більше чим сумнїве. Навіть міста, котрі, як прим. Ґданьск, мали право вибору і котрі, як здавало ся, приймуть протестантську кандидатуру з одушевленєм, виявили себе дуже непевними[1]. Тепер стало ясно, що кандидатура Жигмонта зможе оперти ся лише на опозиційних елєментах, на дисидентах і козаках, і до сього обороту дїла мусїв семигородський князь приноровити свої дальші стараня. І справді замічуємо, що в найблизшім часї звертають ся змаганя Юрія I Ракоці саме в сей бік; провідною гадкою його полїтики стає тепер стремлїнє, приєднати підмогу Богдана Хмельницького і воєводи Лупула та своїм посередництвом довести до зближеня і тїснїйшого порозуміня між козаками і иншими опозиційними елєментами в Польщі.
Перші кроки в тім напрямі зробили вже посли Бетлєн і Клобушицький. Мимо свого короткого побуту в Польщі вспіли війти в зносини також з ріжними опозиційними кругами, перш за-все з Янушом Радзївілом, та обговорити з ними ріжні способи, яких треба би ужити, щоби запевнити вибір Жигмонта. Дальше веденє отсих переговорів, приєднанє ширших кругів для справи, а також підготовленє инших необхідних дїл було задачею посольства Павла Ґеча (Göcs), котрого вислано до Польщі зараз-же по повороті Бетлєна і Клобушицького, отже ще в останнїх днях серпня. Після інструкції, зладженої Клобушицьким, мав Ґеч дїлати в порозуміню з дисидентськими шляхтичами Володиславом Любєнєцким і Юрієм Немиричем, котрих очевидно вже попередне посольство приєднало для семигородської справи. За посередництвом Немирича, що тодї був мабуть в службі Януша Радзївіла, мав Ґеч війти в зносини з брацлавським воєводою Адамом Кисїлем, передати йому лист від Юрія Ракоці та обітницею дарунків і відзначеня, яке покищо не гаразд виявляти, старати ся приєднати його для задуманого дїла. Коли би Немирич вважав се необходимим, щоби посол їхав й до козаків, мав Ґеч не відказувати ся й від сеї подорожі — в противнім разї лист семигородського князя до
- ↑ Посольське справозданє Дальмаді.
