Смерть короля Володислава IV випала дуже не в пору. Він помер 20 мая 1648 р. в Меречу на Литві серед приготовань до походу против козаків, не передчуваючи, що кілька день перед тим коронне військо потерпіло нову невдачу. До Польщі наспіла вість про смерть короля майже рівночасно з вістию про катастрофу під Жовтими Водами та Корсунем і обі ті вісти викликали великий переполох. Після законів польської держави переходила тепер найвисша власть в руки примаса, котрий по одержанні вістки про смерть короля мав зараз-же приїхати до Варшави і по нарадї з сенатом оголосити безкоролївє, назначити день на соймики та зарядити все потрібне. Але тодїшний примас, гнїзненський архиепископ Матвій Лубєньский, був немічним старцем, до того саме під ту пору занедужав і не міг приїхати до Варшави. Тому, хоч після букви закона власть канцлєра кінчила ся зі смертю короля, остала управа держави і на дальше в руках Осолїньского; Лубєньский виконував лише порученя канцлера і представляв власть на внї[1]. Се мало великий вплив на вибір наслїдника, бо Осолїньский був приклонником Івана Казимира, брата помершого короля, а рішучим противником всякої заграничної кандидатури. Він справедливо думав, що чим коротше тривати ме безкоролївє, тим меньше часу мати муть заграничні кандидати на придбанє сторонників, тим лекше буде перевести вибір Івана Казиміра. Тому скликав з початком червня сенаторівЖерела до істориї України-Руси т. XII.
- ↑ Dr. Ludwik Kubala, Jerzy Osoliński II ст. 152—3
