Яка школярська наука? — Трафило ся раз, що мала малпа пятеро молодих, збирала їм по лїсї їду і носила. Раз під осїнь не стало вже нїяких овочів у лїсї. Питали дїти матери, що вони будуть від тепер їсти? Мати сказала їм, що тепер нема вже нїчого, лиш оріхи, то найсолодший на теперішний час овоч. — Зїбрали ся вони всї пятеро одного рана, вилїзли з дупла і пішли до лїса шукати оріхів, бо мати говорила їм, що вже нема тепер другого овочу. Знайшли оріхи, але в лупинї. Почали гризти, але то було гірке. Кажуть: Та наша мати хиба божевільна, коли говорить, що нема солодшого понад оріхи, а то таке дуже гірке. — Прийшли в вечер до дупла і кажуть матери, що знайшли оріхи, але їх не можна їсти, бо дуже гіркі. Мати відповіла їм на те, що вони не їли оріхів, бо оріхи солодкі. Каже їм: Поведете мене рано туди, де ви їли оріхи. — Відвели вони рано матїр під оріх. Мати взяла оріх, розкусила, виймила зерно і дала і їм та питає, чи гірке? Вони кажуть, що се солодке, а те, що перше розкусували, було гірке. Тай зачали говорити, що їх мати мудра, бо дала їм їсти зерно, а не лупину. — Так і школярська наука, така з початку гірка, як на орісї лупина, але як вивчать ся і здобудуть собі хлїб, тодї заїдають зерно з оріха.
Така то приповідка.
В. Гнатюк. Етноґр. матеріяли з Угор. Руси, т. VI. ст. 3, ч. 1.
Паралєлї: У доступних менї фолькльорних збірках не знайшов я ацальоґічноï байки. Лїтературнї перерібки : Б. Грінченко. Байки. ст. 86—87: Білочка та горіхи.
