XXXI
Нираз ни оден колєдник зрікає си їди и тогди лєгає спати, заки товариші їдє, але однако єму збиточні побратими ни дают покій. Берут тай єго сомпого лагодє так, єк до смерти. Замість свічки дают єму в руки на груди віник и зачінают за ним приказувати (голосити), а заспаний колєдник нираз изхопит ци и ни знає, шо си з ним діє. Всї си регочют до слоз.
Єк похарчюют, тогди встают колєдники, молєт ци Богу, а витак стоїчі колєдуют:
А дєкуємо Господу Богу,
Дай Боже!*
Господареви и господини
Тай їх столови за їх дарови:
За хлїба їня, за поставлїня,
За питєчко доношіня.
Їх домови, їх дворови,
Їх дїточкам, пуговичкам.
Найже вам буде Бих на дорозї,
На кождим бродї, на перевозї.
При тим все си клонєют головами, де приходи згадка про ґазду, ґаздиню и дїти, а заразом приступочюют до такту ногами и гримнє в дзвиночки. При кінци береза вінчує ґазду, ґаздиню и всїх посполу, шо є в хатї. На кінци ховає гроші до скриньки, єкі лежєли до сего чєсу на хрестї або на скриньци и говори до колєдників:
Береза: Панове колєдникове!
Колєдники видповідают: Чюємо.
Береза говори далї: Цес най ґазда з свойов ґаздинев навітили нашу скарбонку своїм величним даром. Навіти їм, Господи, в загороду товара.
Колєдники тепер за кождим словом видповідают: Даруй Господи!
В кошєру овец, в кінник коний,
В пасїку бжів, в свининец свиний,
В куринец курий, у току буйно,
В пасїці рийно, в коморі збрийно,
А в домі склипно.
А на конец чєсом на збитки додаст: А в кождий кутинї хоть по дитинї! — Ишьо конї.
Той, шо є за коня, обзиває си: Ігі-гі гі! а колєдники кричют: На вивса! и дают єму повісмо.
По всему зберают ци колєдники и виходє з хати. Плєсаки идут
