260
260
260 Зажурила си і т. д. Клала бим собі у ярім жиїї, Ґаздиня зайде житечко жати, Гнїздочко знайде тай го обіжне, Бо она знала, як свої мала, Як свої мала, кров розливала! Зап. 1Ь64 р. в Струтинї Виж. Вас. Вулка. Паралелі: В. ІНухевич, Гуцуліщина, IV, ст. 175, ч. 4. — Я Головацкій, Народ, пѣсни, Ш, ст. 536—537, ч. 4 152. Вдова плаче за му жом. На горі, горі, при манастири,1) Ой стоїт, стоїт нова капличка, Коло каплички бідна вдовичка. Ой стоїт, стоїт, Богу сї молит, Богу сї молит, в землю сї дивит, В землю сї дивит, з землев го- [ворит: Ой земле, земле, ой муравая! Взела-сь у мене ґосподаречка, Ой озми-ж мене бідну вдовочку, Бідну вдовочку, ой сиріточку, Зап. в Петранц\\ пов. Калуш, Най сї не мучу на сїм світочку. В мене діточки все дрібненькії, Тяжко менї їх вігодувати, Ще теще прийде їх вінувати. Війшла вдовичка до косцьолочка: Котра мужева при передочку, Бідна вдовичка все на задочку! Як із іцепочки цвіт оппадае, Так бідна вдова вік коротає. Гей дай Боже! Віншуємо вас, бідна вдово. 1863 р. 153. Удовин вік марно проходить. А. Ци дома, дома хороша вдова? Кажут служеньки, що нема дома, А ми знаємо, що є она дома. Ой ходит собі в новій світлоньцї, Тай носит ключі при лївій руцї. бдні ключики та від світлоньки, Другі ключики від комороньки ; Носит ключики все дрібненькії, Все дрібненькії, не єднанії. На подвірічку грушечка, щепка, Красно зацвила та не зродила. Як з грушки щепки цвіточок [паде, То-ж так удовин світочок іде. Збірка Ів. Вагилевича, ч. 62. Василь Смеречин із Хмелівки.
- ) За кождою стрічкою додає ся: „Гей дай БожеIа
