XXV
В тий хатї, де приймают, виходи ґазда, а єк нима ґазди, то ґаздиня до колєдників и чємно запрошує отворєючі двері: Прошу, прошу близше, панове колєдникове. Дай вам, Боже, здоровє, шосте загостили, ни оминули, та шо сми диждали. Позволь, Господи, вид сегодне и за рик так диждати в мирности та у веселости. — Де май є буйнїшші ґазди, подуфалі, то єк колєдники колєдуют на дворі пид викни та плєшут, то ураз боркают з пістолєт. Нираз си лучєє, шо й шиби пукают у викнах вид голосу великого.
В хату иде завжде передний береза з хрестом в руках. Ґаздиня домашна перевєзуе хрест ленєним повісмом и то в кождий хатї, бо в нас вірют в то, шо єк буде страшний суд и пидут грішники вже у пекло, то кажут, шо Пречєста Дїва собі випросила у Господа таке, шо єк си скінчєе страшний суд, то Пречєста Дїва має умочєти тричі в пекло мижи грішні душі тим повісмом, шо си ним перевєзує хрест на колєдї, и котрі тогди пмут ци грішники за то повісмо, то Пречєста Дїва їх виретує и вни будут спасенні.
Береза кладе хрест з дзвинками на серед стола, а свою шєпку в кут мижи лавицї и сам сїдає за стив. Тот, шо носи скриньку, кладе єї таки на стив коло дзвинка березиного. Всї коледники сїдают за стив, скринник завжде коло застівного викна, ни далеко вид берези, все с краю.
Скрипка зачінає грати веселої, ґазди стают чєстувати колєдників горівков, гарбатов, а деєкі и пивом, молоком солодким. Колєдники мают співати гуцулскі співанки гуртом такі, шо їх всї колєдники знают, а на запит берези: Ци можна трошки на колопнї? Ґазда звичєйно видповідає: Проше, Богу дєкувати, шо сми дочєкали цего. Встают кілька добрих данцивників з мижи колєдників и зачінают гуляти з домашнов ґаздинев, або гостями, єк є в хатї, а єк нима никого, то и сами колєдники гуляют. Другі колєдники, котрі ни гуляют, співают, або розказуют про свої пригоди колєдницкі, а котрий є добрий мінтар, крої єкіс харамани, шо всї си сміют до влєгу.
Єк уздрит береза, шо вже си розвеселили трохє домашні, засуває си за стив и дзвони в дзвонок, а колєдники все лишєют и идут за стив, кождий на своє місце.
Береза, єкий веде колєду, ни смієт ци никуда роззерати, бо скоро би си дес задивив, так вид разу может ци замилити, шо для берези є великий сором.
В деєких селах, а майже скризь понад білим Черемшем, колєдуют
