XVI
никам ни жєль и коледу дати файну, файно їх приймати, бо чьоловік так собі з ними побуде, шо на цїлий рик весело єму буде. А єк си зберут єкіс дїдорсани, тапалаґи, талпасні, пусті, шо лиш си возє, та гутє отєк трути, то на такі шкода кошту, тай ни варт їх навіть и в хату пускати“.
Нираз така табора обмиє футко свою околицу, а такі бигме ходє голодні, єк котюги, а шо вже з них си люде натєпкуют, то далї ни иде. Тай шє до того нїчьо сєте заколєдуют. Коли знов табора, в котрий си доберут добрі, усї рєдні колєдники, ледви обхожує за ничь одну, дві хатї, а чєсом и в одний хатї си виднуют, їсти, пити ни годни вже, ай гроші їм си сиплют, єк вода. Тай кождий таких колєдників люби и дуже файно їх приймає, тай уже з гори запрошує їх: „Дивіт ци, панове колєдникове, тай ви панї березо, абесте си й нарик такі усї рєдні зибрали тай мою хату ни оминули! Коби Бих дав диждати, то я си май буду знати, єк пид вас пидлагожєти, бо бигме є для кого. Оце колєдники! Шо варт, то варт“.
Колєдники кунтентні, шо їх так вельбє и собі дєкуют ґаздам: „Дєкуємо, декуємо, дай вам, Боже, шєстє, здоровє за ваш привіт, най вам Бих в стократ бирше навіти. Кобих лиш диждали, а ми вас ни лишимо нїколи“. — А чєсом додают на збитки: „А єк вам так за нами дуже лежи, то держіт нас аж и до нарик, а бізивно вас ни оминемо“.
Звичєйно в колєдники идут такі, шо ходили вже по кільканацїть років в колєдниках тай знают добре тому звич. Уже наперед знают, де їх мут добре приймати, а де май гей так, а знов де и в хату навіть ни мут пускати. Тай знают, де и єк кождому ґаздї в єго хатї треба виддати гонир, шоби си єму вдав. Бо ни кождий ґазда люби однако. Молодих колєдників доберают таки на то, аби си приучювали, шоби знали рєдно, єк си має в колєдї ходити.
Берези то вже цїлу пилипивку собі колєдуют колєди, аби добре знали вести на памнєть колєди, аби си витак з него ни смієли люде, шо си путає та ни уміє добре вести колєди, вінчьованя, и колєдників, бо то все залежи на березї, бо єго всї колєдники добре мусє слухати.
Котрий береза знає єк найбирше усїляких укладів в колєдах, у вінчьованях, у дєкованях, а знає до того богато всїляких схараманив, уміє добре кождому ґаздї й ґаздини удати пити за волев, то почерез него всїх би колєдників ґазди у пазуху клали, а при виборі на риздво то кожда табора бере такого березу на вирви так, шо вин ни знає навіть чєсом и сам шо дїєти тай з котров таборов ити. Но а це є великий гонир для такого берези, єк над ним си так дуже рвут.
Нираз так си трафи, шо то бідний чьоловік, нїхто за цїлий рик на него и гадков ни верже, але на Риздво то шо май фрунт ґазди у селї просє, аби вин йшов з ними за березу, або аби ишов в їх ревір колєду-
