Гл. Б. Д. Гринченко, Этнографическіе матеріялы, собраные въ Черниговской и сосѣднихъ губ., I, 144 — 145: „Відмідь, дід та лисиця“.
В моїх материялах з Валуйщини дївчина-Московка, замісто церкви, „пошеле́вкалась“ у трахтир, у котрому, на помості, челядь грала в карти. Прийшовши до дому, дївчина ремствовала: „Ох, матіночко, там безбожні духовники: як хватять Божиньку за ножиньку, та так і проволочу́ть!“
Казку подану Шимченком „З подриґанієм“ (Етноґр. Збірн. I, 10) я також чув на Воронїжчинї на кілька одмін.
Кращий від подаваного під сим N вариянт я маю з Валуйщини. Взагалї ся казка в багатьох одмінах часто оповідаєть ся на Українї. Порівн. Етноґр. Збірн. ст. 10, VI: „З подриґанієм“.
Про подїл землї між сьвятими гл. А. Н. Веселовскій, Разысканія, II, 89 — 90.
Порівн. Чуб. II, 670 — 671, N 134.; Гринч., Этн. Мат. I, N 115.
Думка, що Кубань справдї є „золотим дном“, твердо стоїть на Українї. В лєґендї, записаній мною р. 1893 в слободї Росоші, Острогожського повіту, є таке місце: „Прийшо́в до це́ркви, ди́виць ця, аж там хло́пців по́вна це́рква. — Яки́х, ді́ду, хло́пців? — Зві́сно, яки́х — лука́вих! Які там квітки́ ки́дають на люде́й, і ото́ на яко́му квітка оче́пиць ця, той і засне́. Думки́ наганя́ють на люде́й: він і на Куба́ні побува́ і за Куба́ньню, про хазя́йство своє́ ду́має та ду́мкою багаті́є“.
(Порівн. слова піснї: „Квіт калиноньку ло́мить: Сон голо́войки кло́нить“. Чуб. IV, 210).
Про вплив соняшного сьвітла на цьвіт людей в мене більш нема зібраних казок, але я маю відомости про довільне випложуваннє птиць
