Такий-же вариянт я чув і в Катеринодарі р. 1893 від козака Полтавської ґубернїї Івана Дяченка, над 50 годів, письменного, з тою лиш одміною в опису Бога, що він є „на курячій ні́жцї“.
З поводу будування Вавилонської башти П. К. Тарасевський пише: „В ми́рі бала́кають бі́льше, чим на півтори́ со́тнї язикі́в, і всї цї язики́ розділи́лись на сімдеся́т сім вір. Α вже які́ по́слі Спаси́тиля ста́ли своє́го ві́рою жить, у тих присто́ла нима́ у Ярусали́мі. Напримі́р ось: у старові́рів, хлистуні́в, шалапу́т, малака́нів і про́чих у Ярусали́мі присто́лів нима́, потому́ шо вони́ Бо́гу ни ві́рують, а підчиня́ю(ць) ця вони́ бу́тто Сатані́“. Через те П. К. Тарасївський зве їх „сата́нськими ві́рами“.[1])
Те-ж зі слів старого дїда пише другий мій молодий кореспондент з станицї Динської Катеринодарського віддїлу, Юрий Сизов: „Каза́ли старі́ лю́ди, шо на сві́ті 77 вір, і при́йде доба́, коли́ збире́(ць) ця 78, і з тіє́і ві́ри ви́йде Анци́христ. Α сімдеся́т во́сьма ві́ра вже давно́ є. От мої́ два су́кини сини́ одцура́лись од Бо́га, це́ркви, ба́тька: кла́няю(ць) ця тако́му-ж чолові́кові, як і самі́ (сини́ Єремі́єви хлистуни*)“.
Розумієть ся, присутність у Старощербинівцї і Динській, яко Бога, „такого-ж чоловіка, як самі“ хлистуни, не сприяє далекому одхилянню казки в сферу мітольоґії.
На те ж питаннє: „Чом жиди́ не їдять свинини?“ дає відповідь лєґенда Чубинського (I, 49 — 50). З тої лєґенди, жиди хотїли допевнитись, чи справдї Ісус Христос є Богом. Задля сього вони сховали під ночви Жидівку й просили його відгадати, що там є? Він відповів: „Під ночвами свиня“, і відтіль справдї вийшла свиня.
- ↑ Вираз „сатанські віри“ нагадує отсе місце в житю св. великомученика Юрия: είσελθόντων δε είς το ’άγαλμα, καί σιγη̃ς γενομένης, σταθείς ό ’άγιος Γεώργιος καί έμβλέψας τόν βωμόν τω̃ν είδώλων, [καί] τω̃ Άπόλλωνι ει̃πεν σύ εί̃ θεός καί σέ χρή σέβεσθαι τούς άνθρώπους. καί εύθέως τό πνευ̃μα τό παραμένον τό ’άγαλμα του̃ ’Απόλλωνος έβόησεν, λέγον ούκ είμι έγώ θεός, ουδέ οί μετ’ έμου̃, ’αλλ’ ’έστίν θεός άληθινός ό ποιήσας τον ούρανόν καί τήν γη̃ν, καί ό τούτου υιός ό Χριστός, δί ού̃ τά πάντα έποίησεν. ήμει̃ς δέ άγγελοι αύτου̃ ’όντες άποστάται γεγόναμεν, καί δαίμονες ονομαζόμεθα καί πλανω̃νται εις ημα̃ς οί άνδρωποι. Γεώργιος εί̃πεν’ καί εί ούκ έστε θεοί, διά τί πλανα̃τε τούς άνθρώπους; πω̃ς δέ τολμα̃τε υπομένειν έμοί τω̃ δούλω του̃ θεου̃ έστω̃τα ω̃δε; καί σύν τω̃ λόγω τάραχος έγένετο μέγας, καί έβόησεν τό δαιμόνιον λέγον’ ούαί μοι, ούαί μοι. καί εύθύς πάντα συνέπεσον τά είδολα ύψέν έπί τήν γη̃ν καί συνετρίβησαν, τό σημει̃ον του̃ τιμίου σταυρου̃ ποιήσαντα τόν άγιον. (Α Η. Веселовскій, Разысканія въ области русск. дух. стих., II, 186 — 7).
