себе й неначе доповнюють себе відповідно до природи й достоїнства кождого, якраз тому, що оба походять від Бога, що сам собі не може противитися: „Діла Бога є досконалі, а усі дороги Його слушні“.
Ще яснійше буде можна це видіти, коли розважиться зокрема й більше зблизька виховне післанництво родини й держави.
І так по перше, з виховним післанництвом Церкви годиться дуже дивно виховне післанництво родини, бо і Церква й родина походять у дуже до себе зближений спосіб від Бога. І дійсно родині в природнім порядку безпосередно уділює Бог плідности, початку життя, а звідси також початку виховання для життя, а заразом авторитету, який є початком порядку.
а) Право раньше від права держави
Ангельський Доктор з питомою собі ясністю думки й стислістю вислову каже: „Тілесний батько має по части характер початку, що вповні знаходиться в Бозі… Отець є початком і родження й виховання й карности та всього того, що відноситься до удосконалення людського життя“.
Отже родина має післанництво безпосередно від Творця, а звідси також і право виховання потомства, право, якого не може зречися, бо воно лучиться нерозривно зі стислим обовязком, право раньше від якогонебудь права людської суспільности, чи держави, а звідси ненарушиме зі сторони якоїнебудь земської влади.
б) право ненарушиме, але не деспотичне.
Що відноситься до ненарушимости цего права, то її причину подає Ангельський Доктор: „Бо син з природи є чимсь з батька… вимагає цего природне право, щоби син, заки прийде до уживання розуму, був під опікою батька. Тому противилося-б природному праву, колиб дитину, заки прийде до уживання розуму, видерто з під опіки родичів, або колиб постановлено щонебудь відносно неї без їх згоди“. А що обовязок опіки зі сторони родичів треває аж до часу, коли діти будуть мати спромогу самі собі радити, тому треває також те саме ненарушиме виховне право родичів. „Бо природа стремить не тільки до зродження потомства, але також до його розвою й поступу аж до стану досконалого чоловіка, як такого, який то стан є станом чесноти“, каже тойже Ангельський Доктор.
Тому також правнича мудрість Церкви висловлюється ясно й докладно в тім предметі в Кодексі канонічного права в кан. 1113 в той спосіб: „Родичі мають чайстислійший обовязок дбати після спромоги о виховання свойого потомства так релігійне й моральне, як фізичне й горожанське, та також о забезпечення томуж потомству дочасних дібр“. В тій точці загальне почуття людського роду є так згідне, що в найяскравійшій су-
